Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, “мізинчиком”. Її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи. Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі.
Карлсон живе у маленькій хатинці (мансарді) на даху багатоквартирного будинку в Стокгольмі, в тому ж районі, де жила сама Астрід Ліндгрен. Його найкращий друг — семирічний (на момент знайомства з Карлсоном) хлопчик Сванте, наймолодша дитина в сім'ї Свантесон, на прізвисько Малий. Карлсон вміє літати. На спині у нього пропелер, який вмикається чи вимикається з допомогою ґудзика на животі.
Одного разу, коли ремонтували будинок, Наталчина мама прибирала на горищі і там, серед поламаних, непотрібних меблів знайшла стару ляльку. Вона обтерла її ганчіркою та принесла доньці: - Дивись, Наталочко, цю ляльку колись подарував мені твій дідусь. - Мамусю! - вигукнула Наталка. - Мабуть, їй дуже страшно було самій на темному горищі? Подаруй мені її. Я зшию їй нову сукню і гратимуся з нею. Авторка: Галина Камінна "Пригоди старої Ляльки" Пеpеклад українською – Валерія Воробйова Читає: Вікторія Ткачук
Якось двоє бідних Лісорубів поверталися додому, продираючись через великий сосновий ліс. Була зимова ніч, стояв пекучий мороз. Сніг товстою ковдрою укривав землю й гілля дерев, і коли Лісоруби продиралися крізь хащі, навкруги, потріскуючи, ламались перемерзлі галузки, а коли вони підійшли до Гірського Водоспаду, то побачили, що він нерухомо завис, бо його поцілувала Крижана Королева. Був такий холод, що навіть звірі й пташки не знали, як його перебути. (Оскар Уайльд "Хлопчик-Зірка")
«Найдорожчою темою, а отже й ідеалом, для мене завжди були і залишаться доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах»,– зізнавався Григір Тютюнник (1931–1980) – видатний український письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та премії імені Лесі Українки. В оповіданнях і казках Григора Тютюнника люди, тварини, звірята, птахи й комахи, рослинний світ сприймаються в єдності, у взаємодії. Вони спілкуються, розмовляють, дружать, допомагають один одному.
З давніх-давен відомо всім, а особливо старим бабусям, які люблять про це оповідати зимовими вечорами біля печі, що на Ява Купала, коли буває найкоротша літня ніч, у лісі зацвітає папороть. Хто ту квітку знайде, зірве й сховає, матиме щастя на все життя. Оце тільки горе, що така ніч буває лише раз на рік, і то дуже коротка, та й цвіте тоді один-однісінький кущ папороті в усьому лісі. А росте цей кущ у такому закутку, що добратися до нього майже неможливо. ("ЦВІТ ПАПОРОТІ" , Польська народна казка)
У перші дні зародження, коли наш світ виглядав іще зовсім новеньким і тварини лише починали служити людині, був собі верблюд, який мешкав серед завиваючої ревучої пустелі, бо не хотів працювати; та й сам звався ревуном. Отож він їв колючки, шпичаки, тамариск, молочай і терен, а решту часу відверто байдикував. Якщо ж його хтось кликав, то верблюд буркав: "Гррб!", саме тільки "Гррб!" і більш нічого. © Редьярд Кіплінг "Звідки у верблюда горб?"
Жила-була у світі калюжа. Всі навколо любили її й звали ласкаво Калюжкою. Була вона дуже охайна і завжди стежила за собою. У воді нікому не відмовляла — хоч собаці бродячому напитись, хоч горобцям скупатися – завжди, будь ласка. Калюжа просила всіх птахів приносити їй камінчики й вистилала ними дно, щоб вода була чиста і прозора. Жаб вона від спеки рятувала, але оселятися не дозволяла — надто вже вони галасливі та неохайні. Жив у калюжі великий старий Жук-плавунець, якому вона дала притулок в посуху, — чистив дно і доглядав за порядком. Так і жила Калюжка, радіючи з сонечка, яке яскраво виблискувало на її поверхні... У циклі казок про Калюжку — захоплюючи історії про пригоди живої калюжі: "Калюжка та Карасик", "Калюжка та Плюх", "Калюжка та Вітерець", "Лебедина Калюжка" та інші.
Бо кожному не завадить якнайбільше знати про нашу зелену аптеку. У житті — як на довгій ниві. Дивись, ще й у пригоді стане… ("Лісова аптека", Паола Утевська) Підтримати проєкт СВІТ КАЗОК: 4149 4991 2480 7361(Приват Банк) ЧИТАЄ: ВІКА ВІКІВНА (Вікторія Ткачук) ЕMAIL: vikivnavika@gmail.com FACEBOOK INSTAGRAM