Якщо вам випаде коли-небудь нагода святкувати Великдень у Франції, у великому мегаполісі, як-от Париж, Бордо чи Ліон, або у маленькому селі на кшталт Сен-Ремі (де я жив пів року), вам неодмінно впаде в око один вислів, виведений писаними чи друкованими літерами на стінах будівель або на автобусах. Ви почуєте, як ці слова співають та виголошують у церквах. Почуєте, як ними обмінюються, наче великоднім привітанням, люди на вулицях: «L'amour de Dieu est folie!» — «Божа любов — це безумство».
Це звучить парадоксально, але зцілення та радість починаються з прямого погляду на джерело нашого болю. Ми повертаємось обличчям до потаємних втрат, які паралізували нас і тримають у в’язниці заперечення, сорому чи почуття провини.
Мій переїзд з Гарварду до «Ляршу» дозволив мені по-новому зрозуміти, якою мірою на мої думки про християнське лідерство впливало прагнення бути ЗНАЧУЩИМ, прагнення до ПОПУЛЯРНОСТІ та прагнення до ВЛАДИ. Надто часто я вбачав, що набування значущості, популярності та влади – це необхідні складові ефективного служіння.
Будь-який садівник скаже вам, що плодові дерева треба обрізати. Закликаючи нас приносити плід, Христос сказав: «Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила» (Івана 15:2). Ми вже підкреслили той факт, що життєві обставини очищали Йосифа, щоб він міг стати благословенням для майбутніх поколінь. У Своїх стосунках з Йосифом Бог часом здавався немилосердним, як усі садівники.
Пригадую, як багато років тому вирушив у довгу прогулянку Комп’єнським лісом, що у Франції, зі своїм приятелем Юттою. Надворі було волого й туманно. На деревах не красувалося листя, крізь темне гілля не пробивалися сонячні промені. Однак ліс явився нам у новій красі: безконечні відтінки сірого й зеленого, туман, що ледь рухався довкола стовбурів високих дерев, ніжно їх обіймаючи.
Коли Ісус почав своє служіння на шляху до хреста, сатана спробував відвернути Його від шляху страждань та жертви. У пустині він спокушав Христа перетворити камінь на хліб, а тоді зістрибнути з храму і прийняти володарювання над цим світом, вклонившись йому (Матвія 4:11). Суть усіх цих спокус полягала у наступному: «Не йди шляхом страждання, жертви і смерті. Використай Свою владу, щоб уникнути страждань. Якщо Ти – Син Божий, доведи Своє право на царювання, а я можу Тобі в цьому допомогти. Хоч що Ти зробиш, не йди на хрест».
З історії злодіяння братів Йосифа можна винести низку фундаментальних уроків. Перш за все, ми бачимо, що гріхи притягуються. Один гріх настільки взаємопов’язаний з іншими, що майже неможливо скоїти його, не взявши участі в усіх інших. Після того, як брати поселили у своєму серці ненависть та заздрість, на черзі була зрада, і навіть планувалося вбивство. Усе це призвело до обману, що став потім способом життя.
Приїхавши відвідати мене у спільноті «Дейбрейк» біля Торонто, мій друг Мюррей МакДоннелл запитав, чи не хотів би я, скориставшись нагодою — п’ятнадцятою річницею створення Центру розвитку людини у Вашингтоні, — висловитись на тему християнського лідерства у двадцять першому столітті... Однак, відгукнувшись на це запрошення, я зрозумів, що окреслити здорове бачення християнського лідерства у двадцять першому столітті зовсім не просто...
Те, наскільки важливо жити у вірності теперішньому моменту, а не відступати в минуле або пробувати передбачити майбутнє, чудово ілюструє історія про одного монаха, за яким гнався лютий тигр.
Однією з ознак християнської зрілості, якої повинен прагнути кожен віруючий, є згода з Божою волею, оперта на впевненість у Його мудрості, святості, владарюванні та доброті… Доки ми на це спроможні, нам не загрожує розчарування. Наші власні обмежені погляди і недалекоглядні цілі й бажання можуть бути і будуть відкинуті; але наше головне й найважливіше бажання, щоб здійснилася Божа воля, мусить сповнитися.
Миротворчість може означати щось більше, ніж просто відновлення зіпсованих стосунків. Вона може піти далі і призвести до розвитку прекрасної дружби. Це продемонстрував досвід одного з моїх кращих друзів. Ось що він розповів:
З одного боку, відповідь на запитання, яким чином Божий народ опинився в Єгипті, очевидна. Це сталося через історію з Йосифом внаслідок приголомшливого гріха, що полягав у спробі вбивства, корисливій оборудці з работоргівцями та безсердечному обмані нещасного старого чоловіка. Але як сама Біблія описує таке здійснення Божого пророцтва? Двома способами.
Ми повинні бути вдячними всім людям, які прагнуть бути миротворцями на різних щаблях суспільства. Але немає сумнівів, що Ісус не мав жодних з цих людей на увазі, коли казав: «Блаженні миротворці». Він звертав свої слова до тих, які були безсилі грати роль миротворців на національному чи міжнародному рівні. Він навіть не мав на увазі людей, здібних і навчених нести мир у церкви або сім’ї, хоч яким важливим не було б це служіння.
Коли ми з вами кажемо комусь: «Не тривожся» або «Не бійся», то ми просто намагаємося підбадьорити цю людину чи дати їй гарну пораду. Але коли Ісус (або Павло чи Петро, які писали під впливом божественного натхнення) каже нам: «Не журіться», це має силу моральної заповіді. Іншими словами, воля Бога полягає в тому, щоб ми не відчували тривоги. Або, якщо говорити прямо, тривога – це гріх.
«Історія мусить повторюватися, – казав Вуді Аллен, – тому що перший раз ніхто не звертає уваги». Або, як висловився трохи інакше один історик, історія нас вчить тільки того, що ми нічого не вчимося в історії!
У цей визначальний момент в історії нас чекає дві небезпеки. Перша – сказати, що ми мусимо відійти від своїх культурних та духовних битв, щоб залишатися вірними верховенству Хреста. Такий погляд правильно наголошує, що наше головне завдання – проповідувати Євангеліє, але він зазнає невдачі, тому що зрештою ми починаємо проповідувати самі собі.
Бог не діє примхливо, хаотично чи безцільно. Тож коли Він допустив цей приголомшливий гріх гордості, зарозумілості й заколоту на рівнинах Сеннаару, то достеменно знав, що Він робить і якою буде Його реакція на це. І це значить, що народи й мови світу – це не «запізнілий здогад» Бога. Вони є засудом за гріх і водночас покликані, за Божим задумом, служити всесвітній славі Ісуса Христа.
Довіра Богові має своєю протилежністю тривогу та розчарування, і Христос багато навчав про них. Найвідоміший фрагмент, де Ісус торкається цих питань, – це Матвія 6:25-34. У декількох віршах Він згадує слово «журитися» шість разів. Нам не треба журитися про те, що їсти, пити чи у що одягатися, і навіть – про невідомі обставини завтрашнього дня.
Україна досвідчила багато воєн у своїй історії, і навіть зараз, коли я пишу ці рядки, ви переживаєте жахи руйнувань, безглуздої жорстокості та страждань. Наші серця краються, коли ми бачимо розділені сім’ї, сповнених страху дітей і назавжди зруйновані життя. Тільки Бог знає, що кожен з вас пережив і що може пережити в майбутньому. Але навіть за таких обставин Бог закликає Свою Церкву бути вірною, навіть до смерті. У цій книзі ви прочитаєте історію про нацистську Німеччину, де деякі християни залишалися непохитними у своїй вірі, незважаючи на суспільний тиск, втрату роботи, залякування та невимовні страждання. Дітріх Бонгеффер був лише одним з багатьох, і сьогодні ми вшановуємо їхній приклад, рішучість і вірність Христу ціною величезних особистих жертв.
Упродовж багатьох років я припускав, що вислів «чисті серцем» стосується моральної чи сексуальної чистоти. Звичайно, тут йдеться і про це також, але означають ці слова набагато більше.