Жити (з) мистецтвом

Богдан Петричук із села Бабин Косівського району на Прикарпатті. Його будинок — не лише місце, де живе його родина. Тут його приватний музей та майстерня. У хаті можна побачити сорочки, постоли, волоки, штани, запаски чи кресані. А також скрині та раритетні світлини. До Богдана заходять туристи, аби приміряти старовинний одяг і зробити фото. Сам він зберігає старожитності та створює сорочки. Жити (з) мистецтвом — це проект трьох команд, а саме Urban Space Radio, мистецька майстерня Коцюбинського 10 та Фундація українських гуцулів в Румунії ( FUNDATIA UCRAINENILOR HU?ULI DIN ROMANIA). Три команди об’єдналися для створення першої онлайн-галереї “Жити (з) мистецтвом” про культуру та мистецьку спадщину гуцулів від Заходу України до півночі Румунії, які повпливали на розвиток і формування сучасного мистецтва України та світу. Проект “Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.

Гуцульська музика - це не лише народні інструменти: трембіти, дримби чи цимбали. Рок гурт "Гуцули" — унікальний як для Гуцульщини, так і для всієї України. Перший виступ колективу відбувся у актовому залі Косівського технікуму в новорічну ніч 1969 року. І "Гуцули" досі грають свою особливу музику. Жити (з) мистецтвом — це проект трьох команд, а саме Urban Space Radio, мистецька майстерня Коцюбинського 10 та Фундація українських гуцулів в Румунії ( FUNDATIA UCRAINENILOR HU?ULI DIN ROMANIA). Три команди об’єдналися для створення першої онлайн-галереї “Жити (з) мистецтвом” про культуру та мистецьку спадщину гуцулів від Заходу України до півночі Румунії, які повпливали на розвиток і формування сучасного мистецтва України та світу. Проект “Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.

Марія Петрів живе у селі Брустури і вже багато років робить сирні коники разом із дочкою та чоловіком. Скільки потрібно молока та чому гуцули готують саме коників? Хто їх купує та на які свята? Аби зрозуміти, як сирні коники сприймають поза Гуцульщиною, ми вирішили провести невеликий експеримент. і попросили кількох людей різних професій спробувати коника із заплющеними очима та вгадати що це. Жити (з) мистецтвом — це проект трьох команд, а саме Urban Space Radio, мистецька майстерня Коцюбинського 10 та Фундація українських гуцулів в Румунії ( FUNDATIA UCRAINENILOR HU?ULI DIN ROMANIA). Три команди об’єдналися для створення першої онлайн-галереї “Жити (з) мистецтвом” про культуру та мистецьку спадщину гуцулів від Заходу України до півночі Румунії, які повпливали на розвиток і формування сучасного мистецтва України та світу. Проект “Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.

Михайло Тафійчук живе у селі Буковець, Верховинського району. Його жовто-блакитну дерев'яну хату знає багато людей: сюди приїжджають туристи, музиканти, шукачі народних музичних інструментів. Їх майстер за своє життя створив не одну сотню. Він вміє грати на кожному, хоча й руки часом вже не слухаються. Виготовляти інструменти навчився самостійно — просто роздивлявся і слухав, а потім створював сам. Біля будинку Михайло Тафійчук має невеличку майстерню з низькою стелею — аби було тепліше. Тут минають його дні за роботою.

Василь Карпюк — український поет з Гуцульщини, прозаїк та видавець. Він народився у гірському селі Брустури Верховинського району. Нині Василь Карпюк разом із родиною живе у Києві. Василь визнає, що гори впливають на його творчість найбільше, де б сам він не був.

Майстриня Наталія Кіщук займається художнім ткацтвом. Жінки у її родині понад сто років прядуть вовну і тчуть ліжники. Кіщуки живуть у Яворові — своєрідній столиці ліжникарства. Тут на парканах уздовж дороги можна побачити десятки кольорових килимів. Наталія не уявляє свого життя без ткацтва, хоча колись мало не пов'язала своє життя із математикою.

Роман Кумлик, гуцульський музикант-віртуоз, був власником приватного Музею гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів у Верховині. Після його смерті справу продовжує дочка Наталія Гузак, яка з особливою любов'ю розповідає про тата. В дитинстві Наталя не хотіла грати, натомість стала чудовою лікаркою. Тепер же також опанувала десятки інструментів

Тарас Стринадюк із Косова колекціонує і реставрує давні гуцульські хрести та ікони. Він професійно займається художньою різьбою. Майстерня Тараса розташована вдома. Так само Вдома, на вулиці Грушевського, у нього є власний «Музей сакрального мистецтва». У окремій великій кімнаті на стінах висять старовинні унікальні експонати.

Люба-Параскевія Стринадюк — письменниця і перекладачка з німецької. Народилася у Верховинському районі, у гірському селі Замагора. Авторка справжньої гуцульської прози. Написала книги «У нас, гуцулів», «До данцу», «Вивчєрики», «Як я 'му жити на полонині» та «З-за гір'я. Щоденник любові». Нині живе у Львові, але часто приїжджає у село, де живуть батьки і все навколо — рідне.

Про гуцульського громадсько-політичного діяча, етнографа і письменника Петра Шекерика-Доникового розповідає керівниця меморіального музею у Верховині Надія Маківничук та її син. Яким був Шекерик-Доників, про що писав і чого його «Дідо Иванчик» так довго був невідомим для українців?

Михайло Тимофіїв — український фольклорист, диригент і композитор. Чоловік живе у Коломиї та впродовж 45 років виготовив понад 800 інструментів. Він грає на фрілці, дідику, джоломіґі, зозулі, ребрі, сопілці, тилинці. І це лише короткий список. Майстер удосконалив багато з цих інструментів так, що тепер на них можна виконувати не тільки народну, а й симфонічну музику.

Гуцульський театр села Красноїлля Верховинського району — це аматорський колектив, який має понад сторічну історію. Його у 1910-му році створив Гнат Хоткевич. Нині в центрі села Красноїлля зберігся невеликий дерев'яний будинок, де Хоткевич працював. У 1987 році, з нагоди 110-ти річчя з дня народження письменника в будинку відкрили музей. Сам дім складається з двох кімнат. В одній розміщена експозиція, а у другій – зал зі сценою.

Традиції гуцульського весілля живуть. Про них розповідає Василина Зеленчук, яка доглядає за садибою-музеєм у Криворівні, де Сергій Параджанов знімав фільм «Тіні забутих предків», а також традиції весілля коментує етнограф Іван Зеленчук. Що п'ють, їдять, які подарунки дарують парі та чому весілля для нареченої (княгині!) — це сумна подія?

Краєзнавець Василь Зеленчук жартома називає себе музейним експонатом. Він працює старшим науковим співробітником музею Івана Франка у Криворівні. Зеленчук знає всіх і його теж добре знають — після інституту та праці у школі він десять років працював сільським головою. Проте найліпше почувається саме в музеї. Пан Василь — поет і готується до виходу власної збірки віршів. А також має спільну збірку разом із Петром Мідянкою із Закарпаття та Назаром Федораком зі Львова.

Микола Стринадюк — майстер сучасної косівської школи художньої різьби. Богдан і Захар, сини майстра, також займаються обробкою дерева. Кожен має свою унікальну манеру. Родина Стринадюків часто експериментує з формами, кольорами, матеріалами і поєднує власні ідеї з традиційними технологіями та гуцульськими орнаментами.

Про Косівський базар чули чи не всі карпатські туристи. Ярмарок працює лише у суботу з 4 ранку й до обіду. Тому, аби прикупити найліпші речі, доведеться ніч не доспати. Дорогу сюди легко знайти за потоками покупців та скупченням автомобілів, що припарковані навколо.З них виходять гарно вбрані косівчани та гості міста і поспішають перебігти дорогу, аби якнайшвидше дістати свої гаманці.

Гуцульське село зіткане із десятків звуків. Знайомих, зрозумілих, звичайнісіньких. На які ви навряд чи звернете увагу, якщо, наприклад, поспішаєте на автобус після кількаденного походу. На вас теж навряд чи звернуть увагу: хіба що пес із якогось господарства ліниво вирішить перевірити, кого ж там занесло у його розмірений плин життя. Це аудіоісторія про звуки, яку потрібно слухати у цілковитій тиші, занурившись у атмосферу.

Писанка — це декороване яйце з традиційними символами. Їх малюють за допомогою воску й барвників. Цим народним мистецтвом майже 20 років займається Віра Борис із Косова.

У літературі Гуцульщини є таке особливе поняття — гуцульський текст. Олександра Салій знає про це багато цікавого. Вона є науковою співробітницею Інституту Івана Франка Національної академії наук України та у 2017-му році захистила дисертацію на тему «Гуцульський текст в українській літературі кінця 19 початку 20 століття». Уривки із гуцульських текстів читають мисткиня Христина Стринадюк та Василь Зеленчук.

Для людини, яка приїжджає на Гуцульщину, тутешня мова може здатися незвичною і навіть незрозумілою. Чи існує гуцульський діалект і чим він відрізняється від літературної мови? Про це розповідають Галина Гречук із Верховини, яка уклала словничок гуцульських говірок, етнограф і поет Василь Зеленчук із Криворівні та кандидатка філологічних наук Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича Тетяна Ястремська.