Claim OwnershipКоли все має значення
Subscribed: 82Played: 756
Subscribe
© Лабораторія журналістики суспільного інтересу
Description
Це подкаст з невимушеними розмовами із світовими інтелектуалами про Україну та українців під час війни. Щотижня журналістки Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна із своїми гостями говорять про те, як країна відкривається світу та разом рефлексують про тектонічні зсуви всередині неї і те, як війна проти України змінює світ.
45 Episodes
Reverse
Ярослав Грицак — український історик, письменник та публіцист. Він впевнений, що кожна молода держава, якою є і Україна, має пройти спокусу авторитаризму. Хоч зараз в країні практично відсутнє політичне життя, але, за оцінками історика, українське суспільство вже шукає собі нового лідера. «Воно не хоче більше Зеленського, але готове терпіти його, поки не скінчиться війна. Бо воно розуміє, що не можна міняти президента під час війни», — каже Грицак. Кожна влада тяжіє до авторитаризму. Не є виключенням і нинішній президент та його найближче оточення. Але щодо великих шансів на встановлення «зеленого авторитаризму» у історика є великі сумніви. Певні запобіжники такому повороту заклала сама історія України.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Грицаком про спокусу авторитаризму, чому він не любить говорити про історичну пам’ять, момент розходження траєкторій розвитку Росії та України, нову етнічну домну в середині країни та що може радикально вирішити питання безпеки України.
Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження. Своє майбутнє він пов’язував виключно з
комерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. В квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.
Ibrahim Olabi is a British lawyer of Syrian origin. He had always intended to pursue a career in commercial law. However, as Olabi says, fate had other plans. The war in Syria broke out in 2011. He immediately switched gears to studying criminal law and human rights advocacy in order to help Syrians. This particular conflict has become his life's work for the past decade. In his legal work, he has almost exclusively focused on this war. He has only made an exception for Ukraine since the start of Russia's full-scale invasion. "What Russia is trying to do in Ukraine, it has already done in Syria," Olabi is convinced, seeing the same warfighting strategy on the part of the Kremlin. He heads the legal team of the war crimes documentation initiative The Reckoning Project. In April 2024, the project team and a witness from Ukraine filed a criminal complaint for torture by the Russians with the Federal Court of Argentina.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Ibrahim Olabi about the choice of Argentina as the venue for the lawsuit, about Russia's identical "playbook" for waging war, how Syrians are trying to achieve justice, and how to make life difficult for war criminals.
Ольга Онух — британська науковиця, дослідниця та професорка порівняльної та української політології Манчестерського університету. В травні 2024 року виходить українською мовою книжка «Ефект Зеленського», яку вона написала у співавторстві з американським дослідником Генрі Гейлом. Зокрема, автори проаналізували промови президента Володимира Зеленського, номери «95 кварталу» та навіть серіал «Слуга Народу». В книжці є частина, присвячена нинішньому президенту України, але це не ключова річ, зазначає авторка Ольга Онух. Насамперед вони досліджували сучасну громадянську українську ідентичність так званого покоління незалежності. Саме вона сформувала не тільки Зеленського, але й інших українців.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ольгою Онух про ефект Зеленського, найважливішу ідентичність українців з 90-х років та чого не зрозуміли про українців Путін, декотрі галичани та більшість світу.
Деніз Дрессер — політична аналітикиня, публіцистка
та професорка з Мексики, яка є дуже відомою у своїй країні. Нинішній президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор понад 100 разів атакував її у своїх щоденних ранкових промовах за її критику дій влади. Він також залишився дуже розчарованим її візитом у 2023 році до України. Дрессер каже, що багато латиноамериканських президентів грають у геополітичні ігри або намагаються з’ясувати, що вони можуть отримати від підтримки України чи збереження нібито нейтралітету. Проте латиноамериканські суспільства не є проросійськими, незважаючи на російську пропаганду та збільшення кількості російських дипломатів в цих країнах. На її думку, якщо Мексика, де зараз можна спостерігати демократичний відкат, повернеться до авторитаризму, то чи не найбільшим геостратегічним бенефіціаром цього стане Росія. «Це в їхніх інтересах бачити більш авторитарну Мексику, яка б уособлювало собою наркодержаву з великою кількістю злочинців. Це змусило б американців мати справу з ще одним відкритим фронтом і ще одним міжнародним конфліктом і конфліктом вже на їхніх кордонах», — каже gрофесорка.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Деніз Дрессер про збільшення російського впливу в Мексиці, ставлення до України, насильство з боку наркокартелів, як Мексика перетворилася на політичну піньяту в американській політиці та про особисту стратегію трьох «А», яка допомагає їй по життю.
Denise Dresser is a renowned Mexican political analyst, columnist and academic. She has been the target of over 100 attacks by Mexico's current president, Andrés Manuel López Obrador, in his daily morning speeches for her criticism of the government's actions. He was also deeply disappointed by her visit to Ukraine in 2023. Dresser observes that many Latin American presidents are playing geopolitical games or trying to figure out what they can gain from supporting Ukraine or maintaining a perceived neutrality. However, Latin American societies are not pro-Russian, despite Russian propaganda and the increasing number of Russian diplomats in these countries. In her view, if Mexico, which is currently experiencing a democratic backsliding, were to return to authoritarianism, the biggest geopolitical beneficiary would be Russia. "It is in their interest to see a more authoritarian Mexico that embodies a narco-state with a large number of
criminals. This would force the Americans to deal with another open front and
another international conflict, and one on their borders," the academic says.
Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Denise Dresser about the increase of Russian influence in Mexico, attitudes towards Ukraine, drug cartel violence, how Mexico has become a political piñata in American politics, and her personal "3 A's" strategy that guides her through life.
Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік.
Журналістка Наталя Гуменюк
говорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом за рахунок українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.
«Драма зниклих безвісти полягає в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті», — каже письменниця,журналістка та політикиня з Аргентини Норма Морандіні. Під час правління військової диктатури її 20-річних брата Нестора та сестру Крістіну викрали у Буенос-Айресі у 1977 році. Норма відразу покинула Аргентину. Вона повернулася на батьківщину тільки у середині 80-х років. Вже як журналістка вона писала матеріали з відомого судового процесу над військовою хунтою. На судових засіданнях під час свідчень про тортури та вбивства вона ніколи не уявляла на місці закатованих своїх брата та сестру. Таким був захисний механізм її психіки. Набагато пізніше вона дізналася, що її рідні потрапили до ESMA — таємної в’язниці для тортур у будівлі колишньої школи механіків військово-морського флоту Аргентини. Їх закатованих відправили у так звані «польоти смерті» — їх тіла скинули з літака в море.
Своїй матері Норма не розповіла про долю викрадених брата та сестри. Однак виявилося, що .її матір про це знала, але вона теж не розповідала рідним про це.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Морандіні про мовчання любові, її власний шлях зцілення, про
політизацію пам’яті про події під час правління військової хунти, феномен пам’яті та що може стати більш важливим за вирок суду у справах зниклих
безвісти.
Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва Ясмінку
Халиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідчення
українських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиції
музей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, історикиня Світлана Осіпчук.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.
Після захоплення влади військові керували Аргентиною протягом семи років до 1983-ого. Вони влаштували кровавий терор і за цей час близько 30 тисяч аргентинців були вбиті або пропали безвісті. Багатьох катували, для частини з них влаштовували так звані «польоти смерті» — їх скидали з літаків в Атлантичний океан. Дітей жертв викрадали та передавали на виховання іншим людям. В 1984 році з’явився звіт під назвою "Nunca Más" («Ніколи знову») із свідченнями про злочини військової хунти. Вже у квітні 1985 в Аргентині розпочався безпрецедентний судовий процес над колишньою військовою верхівкою країни. У залі суду виступили понад 800 свідків, серед суддів був Рікардо Хіл Лаведра.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хілем Лаведрою про сам процес, що потрібно було йому для винесення вироку військовій хунті, чи визнали свою провину військові та про його нічні жахіття після свідчень жертв.
Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще з
підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
Ця розмова англійською з Марсі Шор, яка викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська матір середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі,
поетки Ліни Костенко.
Тімоті Ґартон Еш — британський історик, журналіст та письменник. Його називають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та її трансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його остання книжка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.
Ця розмова англійською з Тімоті Ґартоном Ешем — британським істориком, журналістом та письменником. Йогомназивають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та їїтрансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його останнямкнижка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.
Професор Рорі Фіннін ще у 2008 році започаткував програму Українських студії у Кембриджському університеті. Сам Фіннін – літературознавець, досліджує взаємодію культури та національної ідентичності в Україні. Особливу увагу він приділяє Криму та кримськотатарській літературі. Рорі Фіннін каже, що через розгляд історії півострову крізь російську призму західні науковці раніше не хотіли слухати про неї як про історію самого Криму, кримських татар та українців. «Зараз вони змінилися і хотіли б почути таку історію, але вже запізно», — каже професор. Крим є продовженням материкової України, впевнений дослідник. Науковець попереджав аналітиків та іноземних політиків, що Росія не може забрати півостров без півдня України і не зупиниться на ньому.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Фінніним про Шевченка як сучасного письменника, як західні науковці залишаються у просторі лебединих озер, про переселенський колоніалізм та чому Крим ніколи не був подарунком Хрущова Україні.
Есеїстка, видавчиня, перекладачка та дослідниця мистецтва Катерина Міщенко з початку повномасштабного вторгнення живе у Німеччині. Вона каже, що історія України та Німеччини спільна. Німцям добре відомі різні географічні точки в Україні. Наприклад, Бахмут, про який вони знають з історії Другої світової війни і щоденників їхніх дідів та прадідів, які на початку 40-х років окуповували тогочасний радянський Артемівськ. «Німецьке «Never again» і німецький антифашистський порядок денний сьогодні має працювати в Україні в тому сенсі, що Німеччина має допомагати Україні у боротьбі з Росією, яка і стала фашистською державою», — впевнена Міщенко.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Катериною Міщенко про сентимент Німеччини до Росії, що питають німці про Україну, чому «спротив» краще слово, ніж «війна», про прагматичну єдність та як себе переосмислює сучасна Європа.
Отримання Нобелевської премії миру у 2022 року для Центру громадянських свобод перетворилося на додаткову роботу, каже його голова Олександра Матвійчук. Відрядження, зустрічі, конференції, під час яких вона намагалася доводити зокрема бізнесу, який залишився в Росії, що допомога людиноненависницькому режиму нікого врятувати не може. Матвійчук також каже, що сучасний політичний клас, в тому числі і демократи, хворий на цинізм. «Цей цинізм і те що, вони називають realpolitic, не спрацювало у минулому столітті, не попередило Другу світову війну і не спрацює зараз, — впевнена вона. — Втомитися від російської війни в Україні може можна в Берліні чи Вашингтоні, але в Україні, якщо ти втомишся, тебе вб’ють».
Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна говорять з Олександрою Матвійчук про внутрішні розлами в українському суспільстві, від чого залежить перемога у війні та чому концентруватися на власному болю егоїстично.
Ребекка Гармс пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.
Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС.
Це розмова англійською з Ребеккою Гармс. Вона пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі всіляко підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.
Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС.
Comments
Download from Google Play
Download from App Store
United States