Техніка читання

Ура, нарешті ми можемо презентувати пілотний випуск нашого подкасту "Техніка читання". Про сам подкаст ми розкажемо пізніше. І про те, чому вирішили зайнятись подкастом, звідки ідея, про що збираємось розповідати, якими будуть випуски, рубрики, кого зватимемо в гості, — про це теж пізніше. Пілотний випуск присвячено Сінклеру Льюїсу — першому лауреату Нобелівської премії із США. А точніше — його роману "Беббіт". А ще точніше — промові головного героя. В ній — бачення типового ділка про те, що таке середній клас, як він живе, про що мріє. На перший погляд, нас це не стосується, адже ми живемо у іншому столітті, де все вже не так. Та це тільки на перший погляд. Американський реалістичний роман ХХ століття вдало відобразив особливості свого суспільства. Тому чимало творів того періоду входять до списку великого американського роману. Знайомство із американською літературою, а через неї — з тогочасним життям — сміливо можна починати з романів Сінклера Льюїса. Цей випуск перший, тож не захоплюйтесь критикою. А втім, це вже як вийде, по собі знаємо. Власне, ми для цього й запускаємо подкаст: щоб вивчати літературу й розвивати здатність до критичного сприйняття як творів, так і дійсності. Приємного прослуховування! Автор – Олександр Демарьов Продюсерка – Ольга Гнатко Звукорежисерка – Світлана Григоренко Дизайнерка - Олександра Пастернак

Привіт! Це літературно критичний подкаст “Техніка читання”. Ми назвали його не просто так. Зараз пояснимо. Техніка читання - це не лише вміння виразно читати, а й звичка читати і думати як автор. Тобто як людина, що тримає руку на пульсі життя. Якщо читати можуть всі (а в цьому важко сумніватись), якщо в життя можуть вдивлятись усі (а хто з нас не намагається?), то й писати також можуть усі. А якщо можуть, то хай пишуть! Як читати так, щоб захотілось писати, і як писати так, щоб написане хотілось читати й перечитувати? Ось тема нашого подкасту. Ні, ми не про те, щоб отримувати літературні премії. І не про те. Щоб видавати свої книжки мільйонними накладами й взагалі вважатись успішним автором. Бути письменником — означає не так багато. А саме: як писав Джек Лондон, вміти вдивлятись у обличчя життя, тримати руку на пульсі життя. І вміти розповідати про те, що побачив і відчув, — а хоча б і самому собі. Всі ми пробуємо писати. Наприклад, вірші. Кожен, хто закохувався — намагався писати. В когось виходило краще, в когось гірше, - але спроби були. І ми пробували писати так само, як писали наші улюблені автори. Не факт, що у нас виходило так само чи краще, скоріше за все, у нас зовсім не виходило. Та це не означає, що письменництво — це справа обраних. Це означає тільки те, що цій справі, як і всім іншим, теж треба вчитись. Хто може краще розказати про літературу, ніж ті, хто її створював, розвивав, перевідкривав? Хто може краще розповісти про читання книжок, ніж ті, хто їх писав? У нашому подкасті ми будемо говорити про літературу. Але не про пасивне читання, а про таке, яке неминуче веде до писання. У наших випусках ми будемо говорити про авторів, які вміли вдивлятись у життя, про книжки, які надихали і надихають, про життя, яке саме напрошується в книжки.

Дилетанти в літературі Сьогодні - розділ із "Автобіографії" Марка Твена. Автор у цьому тексті показує, що шлях до майстерності лежить через дилетантизм. Просто дехто на ньому і зупиняється. Марк Твен не дає порад, як стати майстром. Але він пише, наприклад, отаке: "Якщо ви ніколи не вчились шити чоботи, ви не прийдете в чоботарню пропонувати свої послуги. Навіть найбільш наполегливий із кандидатів у письменники не буде аж настільки дурним, щоби так вчинити. Він зрозуміє, що це смішно, що це абсурдно, він зіштовхнеться з простою істиною, що для того, щоб стати пристойним бляхарем або муляром, кладчиком цегли, друкарем, ветеринаром, повитухою, трамвайним кондуктором, - словом, щоб досягти успіху в будь-якій області або професії, що дає славу і хліб, потрібно знати своє ремесло. Чому ж, як тільки мова піде про літературу, здоровий ґлузд у людей випаровується і всі стають впевнені, що для цієї спеціальності не треба ні навчання, ні досвіду — тільки впевненість у своїй обдарованості та хоробрість лева?" Що ж, це прекрасний напрямок думки! Бо це означає, що письменниками не народжуються. Це прекрасна новина для нас із вами, бо, виходить, все залежить від нас самих!

Друзі привіт! Ми пішли на невеличкі творчі канікули аби віднайти сили та натхнення на створення корисного та цікавого контенту. Раді повернутись до вас з новим випуском про американського письменника Річарда Райта та його роман "Син Америки". Річард Райт - не настільки визначний для українського читача автор, щоб робити про нього випуск на цілу годину. Його можна було б назвати "реалістом середньої руки". А проте він відіграв величезну роль у вихованні цілої плеяди американських темношкірих письменників. Його роман "Син Америки" (1940р.) - один із перших творів так званої літератури протесту. В цьому романі Райт досліджує, звідки виростає расизм, а також перевіряє різні способи його подолання. Письменник не приховував, що, пишучи, ставив перед собою завдання аж ніяк не художнє, а саме: допомогти своїм читачам зрозуміти самих себе. Тому "Сина Америки" цікаво читати навіть попри те, що кульмінаційний момент настає ще у першій третині роману. Обговорили роман і його проблеми разом із Вадимом Отрішко - завзятим читачем, учасником і організатором літературних клубів, маркетологом за професією, кінологом-початківцем і, нарешті, одним із творців цього подкасту. Випуск довгий, але це тому що розмова видалась такою. Будьте обережні, у випуску чимало спойлерів. А так, слухайте собі на здоров'я, і з людьми діліться.

00:00 - 01:03 - Початок01:03 - 03:13 - Критика Мопассаном літературних критиків  03:13 - 04:30 - Чи існують обов‘язкові правила написання роману?04:29 - 05:49 - Як не треба критикувати твір?05:49 - 07:36 - Хто такий читач і чого він хоче?7:41 - 11:24 - Як поєднуються правда та суб‘єктивна позиція в літературі?11:27 - 16:03 - Чи може мистецтво виражати спільну точку зору на світ?16:08 - 19:42 - Як і через що зображувати психологію персонажів?19:46 - 21:56 - «Якщо можеш не писати - не пиши». Чи це правильна порада?22:00 - 24:19 - Чи існують генії в літературі?24:23 - 28:51 - Важливі літературні поради від учителів Мопассана.  29:56 - 33:39 - Як виробити оригінальність?33:42 - 34:45 - Прощальні слова

Техніка читання в школі Всі ми читали на швидкість. Комусь вдавалось прочитати 200 слів за хвилину, а хтось цю вправу ненавидів. Таких обов’язкових нормативів зараз немає, бо в кожного свій темп. Але діти, буває, на перерві перевіряють самі себе – бо цікаво ж! Та й для вчителя все-таки є орієнтири для того, щоб зрозуміти: добре учень володіє технікою читання чи ні. От тільки під технікою читання не варто розуміти саме лиш блискавичне прочитування тексту. Принамні педагоги, про яких ідеться в цьому випуску, так не вважали. Ми запросили вчительку української мови і літератури, яка має досвід роботи і в державних, і в альтернативних навчальних закладах. Запросили, щоб поговорити про техніку читання в школі. Олександра Савченко сама багато читає, організовує літературні клуби для дітей і записує дитячі подкасти. Разом з Олександрою розбираємо, що може і чого не може школа, навіщо вчитись читати замолоду, як прищепити любов до книги. Звісно, опираючись на досвід іменитих педагогів. Хоча свої читацькі досягнення теж згадуємо. Слухайте на здоров’я і діляться з друзями!

00:00 Вступ00:53 Уілла Кесер. Про автора02:17 Про що краще писати, а від чого можна відмовитись?05:47 Чим достовірність відрізняється від об‘єктивності. І чому не слід зациклюватися на об‘єктивності?09:02 «Не перелічувати все, а замовчати все». Що це означає?10:44 Чи можна обійтись без точних описів і інтер‘єрів?  14:54 Закінчення

Джон Голсуорсі - лауреат Нобелівської премії з літератури, засновник ПЕН-клубу, автор відомої на весь світ "Саги про Форсайтів". Коли такий іменитий письменник розповідає про свій досвід, то варто прислухатись або хоча б послухати. Коли Джона Голсуорсі попросили написати кілька слів про його власний літературний досвід і, за можливості, дати кілька порад початківцям, він відповів: "Якби ж я знав..." Але все-таки він знав, і знав багато. І таки написав невеличку статтю, яка так і називається - "Якби ж я знав..." Ми знайшли її, переклали, а тепер ділимось із вами записом. Це серйозна стаття, хоч і коротка. В ній немає роздумів, зате є факти: Голсуорсі просто розказав про те, як починав, і про те, чого навчився. Слухайте на здоров'я і діліться з друзями, знайомими, сусідами і родичами!

Вільям Сароян надихає! У новому випуску нашого подкасту розібрали коротесеньку статтю американського письменника вірменського походження про оповідання. Оповідання жило задовго до появи писемності. Там, де є оповідач - людина, яка вміє (чи хоча б намагається) розповісти історію, є оповідання. Нерозумно порівнювати оповідання і роман. Не можна стверджувати, що щось із цього краще. "Нападати на роман - неможливо, а оповідання захисту не потребує", - пише Сароян. На його думку (а він був і лауреатом Пулітцерівської премії (відмовився), і "Оскар" вигравав), оповідання як жанр - невичерпне. Можна писати про все і по-всякому. От прямо взагалі по-всякому! Це спосіб чи то поділитись побаченим-почутим, чи то дослідити враження, факт життя, емоцію, думку, людину. І якщо за роман візьметься далеко не кожен, то оповідання пробували писати всі. І матеріалу для збірки оповідань вистачає у кожного без виключення. Існує тільки одна вимога до оповідання - воно мусить зберегти життя. Це неймовірно складно: зафіксувати життя, не висушивши його. У статті "Невичерпний жанр" Вільям Сароян попереджає про це, але не застерігає від спроб. Слухайте випуск про оповідання, пишіть, читайте і слідкуйте за нашим подкастом на зручній платформі.

Григорія і Григора Тютюнників часто плутають, особливо школярі. Воно й не дивно. Та той, хто читав, легко впізнає стиль і одного, і другого. Та й погляд на село у них різниться. Вони цікаві, читати їх і корисно, і приємно, і легко. Тому ми розкажемо про обох Тютюнників. Зараз пропонуємо послухати випуск про старшого Тютюнника, Григорія - автора роману "Вир". Хоч роман цей незавершений, він повідомляє читачу багато; це панорамне зображення села. Це твір про те, як жили люди напередодні Другої Світової війни, і як її зустріли. Попри те, що роман величенький, його читають. У цьому випуску ми спілкувались із Мілою Сіденко - модераторкою читацького клубу, на якому нещодавно обговорили цей твір.

Про письменницьку філософію життя Джек Лондон - певно, найвідоміший в Україні американський автор. Ну, один із найчитаніших, це точно. Він прожив недовго, всього 40 років, але їх вистачило для багатотомного доробку. Ба більше, їх вистачило навіть для того, щоб скласти свою філософію життя - письменницьку. Цього разу ми не пропонуємо свої коментарі щодо статті, не сперечаємось із думками автора, не "розбираємо" написане. Ми статтю просто зачитали. Так, не з усім тут можна погодитись. Все-таки варто пам'ятати, що Джек Лондон - письменник, а не філософ. А проте цікаво послухати, що думав про життя і творчість той, хто і прожив цікаво, і написав чимало. Такі матеріали - гарна можливість заглянути у творчий процес і подивитись на нього очима автора.

«Випадкові оповідання» Олександра Демарьова – нова рубрика нашого подкасту. Так називається книга, що зовсім скоро з’явиться на книжкових полицях. У збірку оповідань входять двадцять історій, різних за стилем і темами. Тут і дитячі враження, і спогади, і оповіді про дітей, новели про місто, сільські історії, ескізи з військового часу. Ця збірка називається «Випадкові оповідання», бо кожна з історій, взята окремо, справді випадкова. Та в сукупності ці шматочки дійсності складають картину життя. І не так важливо, про кого ці історії, де відбулися й чи відбулися насправді, бо, зрештою, вони завжди про людей: що живуть як уміють, і вивчають світ, який мають. Перше оповідання "Листівка"

Ептон Сінклер проти Генрі Форда Ептон Сінклер - це відомий "розгрібач бруду", автор знаменитого роману "Джунглі", "публіцист в літературі". Його книжки екранізовані не раз, а найвідомішою є, певно, фільм "Нафта" (2007 р). Є у нього книжка і про Генрі Форда, яка називається "Автомобільний Король". Сам автор називав її романом про фордівську Америку. Цей невеликий роман - відповідь на працю Генрі Форда "Моє життя і робота", критика його суспільних поглядів і, головне, аналіз спроби влаштувати життя сотень тисяч американців. Написана книжка радше публіцистично. За нею неможливо навчитись писати. Та все ж вона цікава - саме як спроба "розгрібати бруд" Америки, зрозуміти основу "феномену Форда" і виклики сучасного авторові суспільства. Про героїв і проблеми роману "Автомобільний король" ми говорили з Анастасією Ярошик - культурною менеджеркою, колишньою бібліотекаркою, просто досвідченою і вимогливою до себе читачкою.

«Випадкові оповідання» Олександра Демарьова – так називається книга, що зовсім скоро з’явиться на книжкових полицях. Друге оповідання - "Сорок гривень".

Жорж Санд - французька письменниця, чиї твори в середині ХІХ століття були популярнішими, ніж твори Бальзака чи Гюго. Та це не заважало їй дружити з ними, а ще з Дюма, Флобером і ледь не всіма відомими письменниками того часу. А з Фредеріком Шопеном у неї були стосунки ціле десятиліття! До творчості Жорж Санд можна ставитись по-різному. Багато хто вважає її тенденційною. Наприклад, Гюстав Флобер, який відстоював об'єктивність літератури, нерідко у листах до подруги звинувачував її у тому, що вона ставить ідею вище самого матеріалу і логіки твору. Це справедливо. Але і письменниця відкрито зізнавалась, що писати варто саме так. Тому її романи - це вбрана у художню форму думка. Окрім того, що це недолік, це ще й, в якомусь сенсі, перевага. У новому випуску ми говоримо про роман "Мопра". Напевно, тому, що він є типовим романом-виховання, але таким, де виховання відбувається завдяки силі почуття. Це, щонайменше, оригінально. Говорили ми з Дмитром Столяренком - уважним і вдумливим критиком, який має понад десять років досвіду участі в літературних клубах і який, власне, запропонував "Мопра" до обговорення.

Ми продовжуємо публікувати історії з книги Олександра Демарьова "Випадкові оповідання". Збірка незабаром вийде друком, а аудіоверсія доступна на платформі нашого подкасту. Сьогодні пропонуємо послухати оповідання "Пощастило". Це коротка замальовка з життя звичайного київського під'їзду.

"Література, її завдання і найважніші ціхи" Іван Якович Франко. Іван Франко написав понад 6000 творів. Лише назви його творів займуть цілу книжку. Це один з найсильніших і найчитаніших наших класиків, якого, безсумнівно, треба читати уважно й із любов'ю. Тому дуже цікаво побачити, що він думав про літературу у 22 роки. В такому віці можна помилятись, багато чого не знаючи, відчуваючи хибно. А можна й вгадати, можна поцілити в саму суть, правдиво зобразити явище. Ви вирішуйте, де він правий, а де помилявся. Та факт є фактом: небагато на світі людей, які розуміли своє ремесло так само глибоко й цілісно, як Іван Франко - літературу.

Публікуємо історії з книги Олександра Демарьова "Випадкові оповідання". Збірка незабаром вийде друком, а аудіоверсія доступна на платформі нашого подкасту. Сьогодні пропонуємо послухати оповідання "Сантехнік". Це історія про те, як простий чоловік на ім'я Валєра прийшов лагодити кран у ванній, а з тим і навів лад у житті автора. Ну звісно, це вигадана історія!

Григір Тютюнник - видатний майстер оповідання. Порівнювати його з кимось немає сенсу (та й не на користь інших). Зате напевне можна сказати, що він зберіг і розвинув традиції вітчизняних майстрів реалістичного оповідання (Франко, Коцюбинський, Стефаник, Мартович), зображуючи повоєнне село. У черговому випуску поговорили про оповідання й повісті Григора Тютюнника. Говорили з Мілою Сіденко - модераторкою читацького клубу і, як виявилось, шанувальницею творчості братів Тютюнників. Основна думка випуску: читати й рекламувати твори Григора Тютюнника сьогодні обов'язково треба.

Ім'я Сократа чули всі. Знаємо про нього переважно з творів Платона. Та є і в українській літературі твір про найвідомішого давньогрецького філософа, який не залишив по собі жодної праці. Юрій Мушкетик у 1971 році написав оповідання "Смерть Сократа", де не лише показав останні миті життя філософа, а й спробував зрозуміти мотиви його опонентів. Замінити "Діалоги" Платона це оповідання не спроможне, проте може стати, так би мовити, "вступом до теми". Говорили про Сократа, Платона, древніх греків, Юрія Мушкетика, філософію і літературу з Настею Ярошик - людиною, яка для самоосвіти прочитала добру половину Платонових "Діалогів".