Медіуми

У випуску — про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми.Війна змінила не лише наше життя, вона докорінно вплинула й на українську мову. Нові слова, нові смисли, нові суперечки й нова відповідальність за кожне сказане і написане слово. Хто сьогодні формує мовні норми: мовознавці, медіа чи соціальні мережі? І чи може мова бути ще одним фронтом цієї війни?У подкасті «Медіуми» Оксана Матковська, науковиця, доктор філософії зі спеціальності Філологія, розповідає про зростання вживання фемінітивів і про те, чому ці зміни по-різному проявляються в політичній мові, публіцистиці та художніх текстах. Чи справді фемінітиви стали ознакою часу — і що чекає на них далі? А також про написання назв Російської Федерації, її інституцій і діячів із малої, звідки взялася ця практика, як соціальні мережі вплинули на медіа і чому саме журналісти мають задавати мовні норми, а не підхоплювати тренди з фейсбуку. Про журналіста як законодавця мовної моди, про блогерів із мільйонними аудиторіями і про те, чи здатна освіта змінити мовну культуру в епоху соцмереж.00:00 «Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»;02:01 «Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»;06:02 «Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»;12:10 «Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»;15:27 «Англізмів дуже багато у медійному просторі»;20:53 «Російська влада штучно збіднювала українську мову»;22:40 «Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»;23:49 «Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст».

Розслідування «Державні діти» від «Слідства.інфо» стало одним із найгучніших журналістських матеріалів останнього часу — про українських дітей-сиріт, евакуйованих від війни до Туреччини, та про дорослих, які мали їх захистити, але не зробили цього.У подкасті «Медіуми» Анна Бабінець, керівниця незалежної розслідувальної агенції «Слідство.інфо», розповіла про те, як команда вийшла на тему розслідування «Державні діти» через закритий звіт українського омбудсмена, чому система опіки виявилася настільки розмитою, що «відповідального знайти неможливо» та як журналісти місяцями добивалися коментарів від міністерств, дипломатів, місцевих чиновників і благодійників.А також про надзвичайно складну роботу з підлітками, які пережили травматичний досвід, про журналістську етику й довіру та наслідки. Чому в Туреччині на розслідування відреагували на рівні президента вже за кілька годин, а в Україні тривалий час панувала тиша? І як публічність цієї історії вплинула не лише на політичні заяви, а й на реальні людські долі, зокрема на життя героїні, якій вдалося повернути дитину ще до завершення судових процесів.00:00 «Спосіб, у який ми отримали інформацію, свідчить про те, наскільки закрита система»;03:30 «Парадокс державної інтернатної системи в тому, що за дітей відповідає така кількість людей, що відповідального ти не знайдеш»;06:28 «Дітям хотілося розказати про несправедливість»;10:05 «У нас було єдине домовлене інтерв’ю»;13:43 «Коли розслідування вийшло у Туреччині, через дві години була реакція Ердогана»;18:30 «Реакції на фільм з боку правоохоронних органів не було і немає станом на зараз»;22:12 «Дівчата народжували самі. У пологовому ніхто до них не приходив»;27:25 «На показ фільму прийшла Інна Мірошниченко, вона сказала, що перейнялася долею Насті й буде її захищати»;28:47 «Ми сподіваємося, що держава зверне на Настю увагу та допоможе. Щоб розірвати коло, коли сирота народжує сироту»;30:55 «Ми бачили звіт омбудсмена українською мовою. Ми згадали, напевно, 20% порушень»;32:53 «Поліція закрила справу, бо «не встановили складу злочину»;35:10 «Мені здається, що це змова дорослих: «Просто давайте не будемо про це говорити, ніби цього немає».

Україна взяла участь в міжнародному проєкті Euroradio Christmas Music Day, де різдвяна програма з Києва стала частиною 14-годинного марафону з 12 країн світу.У подкасті «Медіуми» Наталія Попудрібко, завідувачка редакції музичних передач і фондових записів «Радіо Культура», продюсерка проєкту Euroradio Christmas Music Day розповіла про те, як працює музичний обмін Європейської мовної спілки. А також про ренесанс хорового співу після пандемії, попит на академічну музику в Європі, силу спільного звучання хору й історичні паралелі зі світовим успіхом «Щедрика» сто років тому.00:00 Що таке Euroradio Christmas Music Day і як Україна до нього долучилася;04:16 Де слухачі можуть почути концерт;06:06 «Українське радіо співпрацює з ЄМС із 1994 року»;08:11 Чому українські колядки добре сприймає європейська аудиторія;11:34 Який попит у Європі на хорову й академічну музику;16:55 Як повномасштабна війна вплинула на інтерес до української музики;20:16 Які плани щодо подальшої участі у подібних проєктах.

У випуску — про те, як американські медіа реагують на атаки Дональда Трампа, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії та чи можна публікувати фотографії загиблих.У подкасті «Медіуми» Стас Козлюк, журналіст і фотокореспондент, пояснює, що сьогодні насправді цікавить західну аудиторію в українській війні. Чому чим ефективніше працює українська ППО, тим менше про нас пишуть? Як логіка «трупокілометрів» визначає, чи стане трагедія новиною для світу? І чому інколи навіть зруйнований будинок у Києві не потрапляє на шпальти провідних видань?А також про цензуру й самообмеження під час війни, рішення не публікувати вже готові матеріали заради безпеки людей, а також про відповідальність редакторів за те, як виглядає війна в медіа. Та чому соцмережі підштовхують журналістику до небезпечної гонитви за швидкістю і хайпом.00:00 «Ми бачимо, яку тривалу історію має демократія та як їй важко з людиною, яка має таку повноту влади»;03:14 «Ми весь час конкуруємо з іншими країнами, в яких також ідуть війни»;05:40 «Кількість жертв трагедії має бути прямо пропорційна відстані до кінцевої аудиторії»;09:10 «Щойно з’являється якась нова штука на фронті — усі хочуть побачити як вона працює»;11:50 Що хочуть бачити з України західні читачі?14:29 «Кіл-зона від окопа — 20 кілометрів. Мало хто захоче тягнути тебе туди з собою»;16:45 «Коли однакові зображення, то твоя аудиторія не те що хоче їх бачити щодня»;20:43 «Я намагаюся ігнорувати світ, у якому люди відмовляються читати»;25:18 «Я намагаюся більше спостерігати за людьми, аби розповідати історії про цих людей»;31:53 Чи можна публікувати фотографії тіл постраждалих?36:26 «Соцмережі змушують журналістику із ними конкурувати»;39:54 «Аудиторія не бачить різниці, вона не розуміє хто журналіст, хто блогер».

У випуску — про український проєкт, що змінює культуру блогінгу зсередини. Школа відповідального блогерства «Швабра», створена «Детектором медіа» та UMind, за два сезони об’єднала молодих контент-крієйторів з усієї країни та сформувала спільноту юних інфлюенсерів, які хочуть говорити про Україну якісно, чесно й відповідально.У подкасті «Медіуми» Олена Левандовська, співзасновниця та голова ГО UMind, розповіла про те, як «Швабра» виросла у платформу, яка вже дала понад 160 відео з мільйонами переглядів, як змінюється покоління Альфа, що сприймає світ через короткі відео, як блогінг став ціннісною місією, та чому українські підлітки досі потрапляють у пастку російського контенту. А також — як відповідальні спільноти можуть протистояти семантичним війнам і чому «Швабра» дає молодим авторам не тільки знання, а й «вудку», яка допомагає зростати та впливати на свою аудиторію.00:00 «Створена спільнота відповідальних блогерів»;03:36 «Це наша можливість достукатися не тільки до тих дітей, які живуть у великих містах»;06:24 «Покоління Альфа бачить світ крізь призму не тексту, а відео»;08:38 «Молодь розуміла, що після цього проєкту в них буде рух уперед»;13:35 «Засилля російського контенту в холі школи просто зашкалює»;16:02 Про розвиток українського контенту: «поки що сам потяг не їде — його треба штовхати»;17:35 «Відповідальність блогерів і розуміння контексту зараз зросло в рази»;20:23 Про спільноту відповідальних блогерів: «це розвиток, пошук можливостей, колаборації».

У випуску — про один із найважливіших викликів, що стоять перед Україною: як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли. А ще про те, що робить команда Ukraїner.Ukraїner — це медійна організація, яка перетворилася з волонтерського проєкту на міжнародну платформу, яка розповідає світові історії України 13 мовами, творить документальне кіно та вибудовує унікальні формати комунікації. У подкасті «Медіуми» Юлія Тимошенко, журналістка та нова голова Ukraїner, розповідає про те, як працює організація, які виклики виникли після скорочення підтримки USAID, про потенційну співпрацю зі стримінговими платформами, перспективи виходу українських документальних фільмів на міжнародні сервіси, а також про те, як зростає глобальна спільнота глядачів і читачів, які хочуть знати справжню Україну. 00:00 «Ми перекладаємо, адаптуємо, створюємо унікальний контент для іноземної аудиторії з фокусом на Україну»;03:43 «У нас з’явилася дорадча рада. Це ком’юніті свідомих бізнесів»;06:30 «Якщо ми не будемо комунікувати й не будемо існувати, то за нас буде комунікувати ворог»;09:01 «У нас повертаються експедиції»;11:25 «Нам би хотілося мати десять тисяч підписників. Думаємо, це реалістичне число»;16:52 «Ми хочемо розвивати напрямок більш креативних документальних фільмів»;21:51 «Місія розповідати про Україну світові була закладена в момент зародження Ukraїner»;26:08 «Японська версія стала чи не однією з найбільших за охопленням після англійської»;31:05 «Ми використовуємо штучний інтелект для переозвучки. Це розширило наші можливості»;36:22 «Є відчуття, що комунікація, підтримка незалежних медіа, медіа — відходять на задній план»;39:05 Про 1000 годин українського контенту: «Мені б дуже не хотілося, щоб це були 10 гумористичних серіалів про стереотипні речі, за які потім соромно»;41:20 «Державі потрібно менше створювати власних медіаініціатив. Краще підтримувати незалежні медіа»;45:31 «Коли прозвучала ідея трьох годин інтервʼю, я казала: “Це ніхто не буде дивитися”»;54:28 «Зараз у нас на 95% жіноча команда».

У випуску — про те, як користуватися штучним інтелектом так, щоб він допомагав, а не підмінював наш розум, етику й свободу.Чому люди дедалі частіше замінюють емоційне спілкування з іншими людьми на «зручне» спілкування зі штучним інтелектом, наскільки це може бути небезпечним і чи готове суспільство до такої трансформації. Чому ШІ може здаватися привабливішим за людину? Чи здатен він замінити вчителя, психотерапевта, співрозмовника або навіть партнера? Як розпізнати межу, де технологія допомагає, а де — починає формувати нашу свідомість? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Надією Баловсяк, медіадослідницею, доценткою Школи журналістики та комунікацій УКУ.А також про те, чи повинні розробники штучного інтелекту нести відповідальність за наслідки його використання? Чому великі технологічні компанії бояться регулювання? І чи може ChatGPT ненавмисно поширювати російську пропаганду?00:00 «Цифрові інструменти стали зачіпати наші емоції»;05:25 «Людина в якийсь момент буде незручною, натомість ШІ завжди буде зручним»;07:51 «Молодим людям складно читати довгі тексти»;10:59 «Люди відучуються сприймати, працювати, аналізувати інформацію»;13:40 «Компанії, що розробляють ШІ-інструменти проти регулювання»;17:00 «Проблема не лише в регулюванні, а проблема в тому, на чому навчають чат-бот»;21:37 «Відбувається боротьба між одним штучним інтелектом і іншим»;27:29 «ШІ розвивається шаленими темпами, ми невстигаємо призвичаїтись».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як працювати з медіаграмотністю на рівні державної політики та чому найкращими вчителями для бабусь і дідусів можуть стати онуки.У сучасному світі неможливо існувати поза медіа. Як медіа формують наше мислення, поведінку й уявлення про реальність? Чому сьогодні медіаграмотність — не просто навичка, а питання виживання? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Мартою Наумовою, кандидаткою соціологічних наук, доценткою, старшою науковою співробітницею Інституту соціології НАН України; кураторкою щорічного дослідження «Індекс медіаграмотності української аудиторії» від ГО «Детектор медіа».А також про медіавплив, рівень критичності українців до контенту, споживання інформації під час війни, довіру до телемарафону, зростання ролі телеграм-каналів і виклики, які містить штучний інтелект.00:00 «Ми не існуємо як істоти поза медіапростором»;04:04 З чого складається медіаграмотність людини у сучасному світі?05:50 «Цього року ми включили додаткові індикатори, які стосуються штучного інтелекту»;07:45 «На початку вторгнення відбулося підвищення чутливості українців до спотвореного контенту»;10:32 «ШІ користуються 28% українців»;11:20 «Україна — дуже цифрова держава»;13:43 «Якби війни не було, ми бачили б те саме»;15:10 «Категорія 65+ — складно досяжна цільова аудиторія. Уся надія — на дітей»;17:18 «Медіаграмотності забагато не буває ніколи»;19:10 «Штучний інтелект надає нам певні виклики».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про силу книжки в часи війни, культурний опір і про те, як читання стає жестом свободи.Уже втретє під час повномасштабної війни команда «Книжкового Арсеналу» провела фестиваль. XIII Міжнародний «Книжковий Арсенал» зібрав близько 30 тисяч відвідувачів, понад 200 подій та 250 учасників з України та з-за кордону.Як книжка рятує у полоні? Чому читання — це більше, ніж просто хобі? Чому книжки українських журналістів нині так затребувані, як в умовах війни розвивається нонфікшн. А також про зміну читацького ландшафту України: від інтересу до книжкових клубів до популярності подкастів про літературу. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Іриною Славінською, виконавчою продюсеркою «Радіо Культура» та кураторкою Основної програми «Книжкового Арсеналу». 00:00 «Мені важливо було підсвітити тему читання як жесту суб’єктності, жесту самозарадності»;05:30 «У друкарнях буквально “жива” черга»;09:52 «Борис Лятошинський потрапив в опалу та сильно переживав розлуку з радіо»;11:31 Що медійники представили на «Книжковому Арсеналі»?13:13 «Тренд на якісний нонфікшн триває»;16:21 «Увага до досвіду, практики читання — величезна»;19:19 «Ми диверсифікуємо способи отримання інформації»;20:07 «Кожен кризовий рік показував неймовірний сплеск уваги, любові до книжки»;23:08 «Публіці ти “дурню” не продаси»;24:40 «У наші часи дуже важливо читати поезію».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак не просто інформують, а маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки.Адміністратори телеграм-каналів під час повітряних тривог активно заманюють нових підписників. Вони обіцяють «ексклюзивні карти», «секретні маршрути дронів» і «прогнози атак у реальному часі» — але за цим стоїть не піклування, а бізнес-модель. Де паніка — там і прибуток. Хто і як монетизує страх? Як телеграм-мережі використовують тривожні ночі для збільшення трафіку і доходів? Чому після викриття таких схем журналісти стикаються з інформаційним цькуванням? І головне — чому деякі українські посадовці та військові самі легітимізують сумнівні канали, даючи їм інтерв’ю? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Сергієм Міхальковим, дата-аналітиком видання Texty.org.ua.00:00 «В Україні сильне журналістське ком’юніті»;06:00 «Ми побачили в одному телеграм-каналі пост про те, що «ми вам покажемо, куди летить “орешник”»;07:16 «Такими повідомленнями вони намагаються зібрати аудиторію, щоб потім просувати рекламу»;10:06 «Якщо офіційні органи влади не підвищуватимуть довіру до своїх каналів комунікації, ми й надалі матимемо проблему з телеграмом»;14:37 «Пости, спрямовані проти нас, були без можливості залишати коментарі»;16:06 «Ви відчуваєте, що долучаєтеся до спільноти «обраних» — до тих, хто знає щось надсекретне».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна.Як Українське радіо залишилося на зв’язку тоді, коли зник мобільний зв’язок, інтернет і світло? Чому слухачі сприймають ведучих як друзів, а дехто навіть роками пише гнівні повідомлення — і все одно слухає? І які ще історії приховують архіви найстарішого мовника України?Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Юрієм Табаченком, виконавчим продюсером Українського радіо. А також про те, чому штучний інтелект не витіснить живого голосу і чому відповідальність сьогодні — головна цінність у медіа.00:00 «Багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією»;03:52 «Ми одразу так продумували, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності»;05:16 «Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді»;07:51 «Історія радіо — віддзеркалює нашу загальну історію»;09:40 «Зараз телевізор почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається»;10:50 «Українське радіо завжди мовило українською»;14:35 «Людина, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, бо почула про це по Українському радіо»;17:04 «У світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа»;17:48 «Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів»;19:55 «Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації»;22:39 «Ми використовуємо ШІ-технології, але дуже обережно».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про приватність і правду: як показувати біль війни. Що важливіше — гідність жертви чи вплив фото на світову аудиторію, чому суспільство розділилося у своїх оцінках та чи справді емоційні світлини можуть зупинити війну.Чи має суспільство право бачити фотографії з місць трагедій, де під завалами — людські тіла? Чи допомагають світові знімки, що шокують, краще зрозуміти українське горе? І де межа між документуванням воєнних злочинів і порушенням приватності жертв?У новому випуску подкасту «Медіуми» ведучі Наталка Соколенко та Вадим Міський вирішили обговорити суперечливе питання — як медіа та блогерам висвітлювати загибель цивільних під час війни. Щоби глибше розібратися в цій непростій темі, до студії запросили трьох гостей: журналістку та експертку з комунікацій і висвітлення чутливих тем Тетяну Трощинську, журналіста-розслідувача з Kyiv Independent Данила Мокрика та голову Комісії з журналістської етики Андрія Куликова.00:00 «Оголені тіла під завалами, які були опубліковані у медіа збурили медійну спільноту й розділили її на декілька таборів»;Тетяна Трощинська:02:26 «У нас така нульова готовність чути одне одного»;05:36 «Питання не у вині, а у відповідальності»;06:22 «Правила не до кінця сформовані, вони обтічні»;07:38 «Такого ефекту, як Буча, вже мало що може спричинити»;08:42 «Західні медіа не опублікують фото у первинному вигляді. Вони їх оброблять»;09:52 «Емпатія працює, коли ти дуже добре знаєш контекст»;11:09 «Ми ранимо своїх цими фотографіями»;11:38 «Історія на прикладі фотографії підлітків, які чекають, коли з-під завалів дістануть їхнього друга — дуже сильна»;15:06 «Ти береш чужих мертвих дітей, чужу трагедію з чужої родини — і ставиш собі на обкладинку у фейсбук. Як на мене — це хайпожерство»;16:35 «Це не твоє життя, це не твоя близька людина, це не твоя рідна людина, це не твоя дитина. Треба трошечки делікатніше»;Данило Мокрик:20:13 «Якщо зображення мого понівеченого тіла дозволяє розповісти історію про те, що з нами робить Росія — заради Бога, використовуйте»;22:02 «Гідність — це розкіш. І я не впевнений, що в умовах повномасштабної війни ми можемо дозволити цю розкіш»;23:45 «Згадаймо піраміду Маслоу. Такі речі як гідність — з’являються тоді, коли забезпечені базові потреби»;24:56 «Коли з’являлися фотографії з Маріуполя, з Бучі, то ми не сильно дискутували на тему, наскільки це етично»;25:56 «У такий спосіб ми нагадуємо: «Це триває». Те, що ви бачили в Бучі й Маріуполі, не залишилося у 2022 році — воно досі триває»;27:37 «Будь-яке питання етики дуже залежить від контексту та внутрішнього мірила»;29:45 «Людина зберігає за собою повний контроль над тим, як вона може бути репрезентована»;31:25 «Ми — таке враження — дедалі більше намагаємося вдавати, що цього немає»;32:41 «Коли ми стикаємося з якимось складним питанням, про це варто говорити»;Андрій Куликов:34:39 «Я вважаю, що принципово нового нічого ми не спостерігали — масштаби інші»;39:16 «Якщо ми не можемо переконливо пояснити, чому все воно відбувається, — то тоді насправді не допоможе і шок».Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як підлітки реагують на фейки та чому традиційні медіа для них — «світ дорослих».«Вартові правди» — проєкт «Детектора медіа», що спрямований на розвиток медіаграмотності серед українських школярів. У межах проєкту досвідчені журналісти з прифронтових регіонів України пройшли тренінг, щоб опановувати педагогічні навички та навчати підлітків медіаграмотності.Як підлітки сприймають інформацію у соцмережах? Чому для них важливіше емоційне сприйняття контенту, а не його достовірність і як журналісти знаходять «ключик» до сердець підлітків. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Олександрою Аксененко, учасницею проєкту «Вартові правди» та редакторкою видання «Трибуна.Суми».00:00 «Підлітки відвикають від форматів зустрічей наживо, тож коли вони трапляються — це неймовірні емоції»;04:30 «Підлітки йдуть у соцмережі, більше довіряють блогерам — там, де вони відчувають певну емоційну наближеність»;08:25 «Тема медіаграмотності не була новою для підлітків»;10:47 «Ключик до моїх учнів — це локальні, місцеві приклади»;12:48 «Багато з того, що я показувала, для них було про світ “старших людей”»;15:56 «Хочу вірити, що вони будуть звертатися до якісних медіа»;17:26 «Це дуже класна ініціатива. Я вдячна, що ви залучили нас до таких заходів, бо це дуже корисно».

У випуску — про те, як гейміфікація та соцмережі можуть стати союзниками у боротьбі з фейками.ЗображенняПроєкт «Вартові правди» — унікальна ініціатива ГО «Детектор медіа», що допомагає журналістам із прифронтових регіонів опановувати педагогічні навички та навчати підлітків медіаграмотності. Чи можуть підлітки навчати своїх батьків медіаграмотності? Як навчити підлітків критично мислити та відрізняти правду від маніпуляцій? Які методи й лайфхаки допоможуть зробити навчання цікавим і захопливим для школярів? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Анастасією Шуплат, освітньою дизайнеркою, лекторкою проєкту «Вартові правди».А також про ключові методи взаємодії з молоддю, особливості навчання у цифрову епоху та секрети, які допоможуть зацікавити школярів у важливій темі критичного мислення.00:00 «Навчання підлітків — дуже цікавий процес, підлітки — це особлива аудиторія»;04:22 «В суспільстві існує багато упереджень щодо підлітків»;06:12 «Ми розбиралися, які психологічні особливості характерні для кожної вікової групи»;08:50 «Соцмережі — найкращі друзі підлітків, і вони впливають на те, як вони сприймають інформацію»;11:07 «Важливо не просто донести інформацію, а зробити це цікаво»;14:39 «Критичне мислення — це не те, з чим ми народжуємося. Це те, до чого ми приходимо в процесі життя».

У випуску — про те, чи готові вчителі самі критично мислити, як боротися з упередженнями в освіті та чи є шанс, що наступне покоління українців буде медіаграмотним настільки, що анонімні телеграм-канали втратять свою популярність.Чи всі українські школярі знають, як відрізнити фейк від правди? Чому деякі учні, закінчуючи школу, жодного разу не чули про медіаграмотність? І чи справді сучасні учні можуть навчати дорослих орієнтуватися в інформаційному просторі? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Тетяною Матичак, медіатренеркою, фахівчинею з протидії пропаганді та маніпуляціям. А також про те, як змінилися підходи до викладання медіаграмотності, чому інтеграція цієї навички у стандартні предмети ефективніша за факультативи та наскільки важливо критично оцінювати навіть те, що викладають у школі.00:00 «Учні, які брали участь у нашому проєкті, відрізняються тим, що вони постійно ставлять запитання»;04:20 «Ми вирішили не запроваджувати окремий предмет, а інтегрувати завдання в наявні курси»;05:44 «Ми зробили наші завдання сучасними: учні використовують смартфони для їх виконання»;07:34 «Шкільна навчальна програма орієнтована на читання лекцій, виконання конкретних завдань і перевірку»;08:46 «Батьки зацікавлені в нашому проєкті більше, ніж учителі»;10:00 «Ми даємо вчителям найважливіші базові поняття»;13:50 «Таку програму можна впровадити в усіх школах»;17:40 «Це покоління виховуватиме не лише молодше, а й старше, тому що не лише батьки впливають на дітей, а й діти — на батьків».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про методи й інструменти викриття фейків, що створені штучним інтелектом.Штучний інтелект усе глибше проникає в наше життя — і не лише як корисний інструмент, а і як зброя дезінформації. Чому вигадані «брати-близнюки», «щасливі пари» та «сумні солдати», що просять їх привітати, стають вірусними? Як працюють алгоритми фейсбуку й тіктоку, які сприяють поширенню дезінформації? А головне — якими інструментами користуватися, щоб не стати жертвою інформаційних маніпуляцій? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оленою Чурановою, редакторкою та фактчекеркою проєкту StopFake.org.00:00 «Люди, на жаль, усе одно вітають вигаданих осіб»;03:48 «Соцмережі не тупі. Це бізнес-компанії. І ми для них — товар»;04:47 «ШІ-інструменти ще не досягли такої якості, щоб зробити підробки абсолютно реалістичними»;08:42 «Раніше, якщо ти бачив щось на власні очі — це означало, що це правда. Сьогодні ми так сказати не можемо»;11:20 «Треба готуватися до того, що все, що ми бачимо й чуємо, може бути підробкою»;12:26 «70% українців отримують новини з телеграму. Це небезпечно»;14:07 «Шахраї використовують ШІ для створення підробних фото, на яких українцям начебто роздають гуманітарну допомогу»;19:10 «Інструменти дуже прості у використанні, а ми стоїмо перед складними викликами».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, як захистити себе від медіатравми та не стати жертвою інформаційного перенавантаження.Як зберегти емоційну рівновагу, коли кожен день наповнений тривожними новинами? Чи можливо навчитися споживати медіаконтент без шкоди для власного психічного здоров’я? Чому медіатравма стала невидимим, але серйозним викликом для українців? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оленою Тараненко, співавторкою посібника «7 кроків до здорового медіаспоживання під час війни».А також про те, чи можна «вакцинуватися» від інформаційного стресу та чи справді медіадетокс — це ефективний спосіб самозахисту. Окрему увагу було приділено посібнику для вчителів «Сім кроків до здорового медіаспоживання під час війни», який є практичним інструментом для навчання. У ньому ви знайдете практичні рекомендації, як організувати свій інформаційний простір, уникати медіатравми та розвивати критичне мислення. Завантажити посібник можна за покликанням.00:00 «Окрім усього негативного, що відбувається у нашому житті, медіа додають ще один потужний фактор стресу»;04:32 «Це не підручник із теорією — у ньому немає жодного теоретичного розділу»;07:51 «Учні почали стежити за новинами. Для підлітків ця сфера раніше не була такою актуальною»;09:48 «Медіаграмотність — один із найдієвіших інструментів у боротьбі з медіатравмою»;12:15 «У посібнику немає підходу, що ваша реакція на медіатравму — неправильна»;13:03 «Наше медіаполе і медіаспоживання є надзвичайно хаотичним»;15:03 «Реакції, які є шкідливими та найбільше просувають нас до медіатравми, — медіазалипання та повне ігнорування»;18:13 «Медіа можуть і мають бути ресурсом»;20:38 «Дуже важливо помітити, коли починаєш скочуватися до нуля і допомогти собі ще в “жовтій зоні”»;23:54 «Якщо ви обираєте вправу з селфі, дайте дітям тему для фото, але ніколи не вказуйте ракурс»;27:45 «Наше життя можна і потрібно наповнювати певними ритуалами, але важливо дотримуватися ритмічності й системності»;30:02 «Заплануйте своє медіаспоживання»;33:29 «Орієнтуйтеся на “маяки” — ті медіа, які підсилюють вас».Дата запису подкасту: 15.01.2025 р.The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про підсумки 2024 року: ключові теми, якими маніпулювала російська пропаганда.Як у 2024 році російська пропаганда намагалася маніпулювати суспільною думкою? Які наративи залишаються незмінними протягом багатьох років? Чому маніпулятивні повідомлення так легко знаходять відгук серед виснаженого війною українського суспільства? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Андрієм Пилипенком, аналітиком ГО «Детектор медіа».А також про закриття компанією Meta своєї фактчекерської програми: чи створить відмова від співпраці з фактчекерами ризики для боротьби з фейками та чи потрібне втручання влади для боротьби з анонімними телеграм-каналами?00:00 «Теми й наративи, які використовують роспропагандисти, залишаються відносно стабільними»;05:20 «Минулого року ми побачили й багато нового»;08:13 «Відвертою брехнею дуже важко вплинути на свідомість українців»;10:00 «З початку війни держава комунікувала з громадянами через Telegram. Тоді не визнавали настільки серйозно загрозу російської пропаганди»;13:25 «Маючи TikTok або Telegram на комп’ютері, а не на телефоні, ви будете проводити там менше часу»;15:00 «Після заяв Цукерберга про зміну підходів до модерування контенту — феномен, як фактчекінг, фактично було поставлено під сумнів»;17:08 «Нам потрібно говорити про певне публічне державне регулювання соцмереж».

У випуску — про те, як штучний інтелект створює нову реальність, яка одночасно вражає своїми можливостями та викликає тривогу через потенційні загрози.Чому штучний інтелект став універсальним інструментом для навчання, роботи, творчості й розваг, але водночас може бути використаний для маніпуляцій та дезінформації? Які виклики стоять перед українцями в умовах війни, коли маніпулятивний контент створюється з метою дестабілізації суспільства? Як розпізнати небезпеку у постах і відео, які виглядають невинно, але приховують маніпулятивний задум? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Оксаною Полулях, фактчекеркою проєкту StopFake.org.А також про те, як фейкові сторінки у соцмережах стають інструментом для збору аудиторії, яка згодом піддається впливу пропаганди та чому технології генеративного ШІ вже стали частиною сучасного інформаційного простору.00:00 «Ми спостерігаємо засилля контенту, створеного штучним інтелектом, у соціальних мережах»;06:27 «До війни ми не зустрічалися з зображеннями чи відео, згенерованими штучним інтелектом, зараз ми бачимо такий контент щодня»;08:10 «ШІ може бути як корисним, так і небезпечним»;12:10 «Блогери-антивакцинатори відкрито не поширюють російську дезінформацію, проте вкидають маніпулятивну інформацію»;13:49 «У нейромереж найкраще виходить малювати обличчя людей. Їхня база даних складається з величезних масивів зображень людей»;16:45 «Технологія розвивається. Визначати штучно згенеровані зображення стає дедалі складніше»;18:30 «Уважно дивіться на деталі, саме вони видають згенеровані зображення»;20:30 «Детектори ШІ не завжди працюють. Вони можуть бути додатковим інструментом»;24:22 «Уперше українці масово зіштовхнулися з дипфейк-відео у березні 2022 року»;27:44 «Рано чи пізно на національному рівні доведеться регулювати використання ШІ»;29:32 «Ми спостерігаємо насичення інформпростору зображеннями, згенерованими ШІ — це розмиває реальність».The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.Подкаст «Медіуми» був записаний / створений «Детектором медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і подання фактів, наведених у цьому подкасті. Висловлені погляди належать винятково авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО чи Японії.

У випуску — про те, як клікбейт став бізнесом у глобальному медіапросторі та чому в Україні його вплив особливо небезпечний.Ютуб планує посилювати контроль за клікбейтними заголовками й обкладинками до відеороликів. Першою країною, де запровадять оновлення, стане Індія. Чому провокаційні заголовки викликають настільки сильні емоції, що змушують нас натискати на них знову і знову? Чи дійсно вони несуть реальну загрозу для психічного здоров’я українців? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Катериною Городничою, журналісткою медіатаблоїда «Антоніна».А також про те, чому великі медіа не поспішають відмовлятися від клікбейту, навіть якщо це суперечить їхнім цінностям, чи можливо використати штучний інтелект для боротьби з цим явищем і як українцям навчитися розрізняти маніпуляції у медіапросторі.00:00 «Клікбейт — це заголовок, який насамперед викликає емоції»;04:18 «Клікбейт перетворюється на бізнес»;05:48 «Емоцію можна викликати по-різному, а особливо провокативно-негативну»;08:20 «Клікбейт буває не тільки про “всі помремо”, а й про “завтра перемога”»;11:05 «Завжди буде споживач подібного контенту»;13:47 «Мій рецепт — бути скептичним завжди».