Коли все має значення

Книжка професора міжнародної політики Університету Бундесверу в Мюнхені Карла Мазали «Якщо Росіяпереможе: сценарій» стала бестселером. В ній німецький військовий аналітик описує гіпотетичний розвиток подій у Європі в разі початку війни Росії з країнами НАТО. Він проаналізував вразливі місця на мапі Альянсу і знайшовкілька з них. Точкою початку конфлікту він обрав Нарву, третє за величиною місто Естонії на кордоні з РФ із значною кількістю російськомовних людей. За сюжетом саме це естонське місто захоплюють кілька бригад російської армії. Ідея такої книжки прийшла до Мазали в 2024 році. Саме тоді розвідки різних європейських держав оприлюднили інформацію про готовність Росії напасти на одну з країн НАТО до 2029 року. Автор вважає невірним напрямок дискусій щодо того, чи здатен Кремль атакувати Північноатлантичний альянс. Насамперед, на думку автора, потрібно ставити питання щодо глобальної політичної мети РФ. Знищення НАТО є такою. Обмежена атакана прикордонне місто із російською меншиною може допомогти в цьому. У книжці Мазали перед членами Альянсу постає вибір — втягуватися у велику війну із державою, що має ядерну зброю, або пожертвувати невеликим містом на сході. Зрештою всередині НАТОне доходять до згоди щодо цього питання. Мазала досі не бачить єдності в Альянсі, коли йдеться про можливу конфронтацію з Росією. Москва також це усвідомлює.Тому гіпотетичний сценарій може перетворитися на реальний. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Карлом Мазалою про його книжку, американо-ізраїльську операцію проти Ірану і чому Європу усунули убік, чого найбільше бракує Європі у військовому плані та в чому може їй допомогти Україна, психологічну зброю Росії та які невірні сигнали посилає НАТО Кремлю. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

The book by Carlo Masala, Professor of International Politics at the University of the Bundeswehr in Munich, If Russia Wins: A Scenario, has become a bestseller. In it, the German military analyst outlines a hypothetical development of events in Europe in the event of a war between Russia and NATOcountries. He analyzed the Alliance’s vulnerabilities on the map and identified several of them. As the starting point of the conflict, he chose Narva, Estonia’s third-largest city onthe border with Russia, which has a significant Russian-speaking population. In the book’s scenario, several brigades of the Russian army seize the Estonian city.Masala says the idea for the book came to him in 2024, when intelligence services from several European countriespublicly warned that Russia could be ready to attack a NATO member state by 2029. The author believes the current debate about whether the Kremlin is capable of attacking the Alliance is misguided. Instead, he argues, the keyquestion should be Russia’s broader political objective. In his view, the destruction of NATO is precisely that objective. A limited attack on a border city with a Russian minority could serve that goal. In Masala’s book, NATO members face a stark choice: enter a major war with a nuclear power or sacrifice a small city in the east. Ultimately, the Alliance fails to reachconsensus on the issue. Masala says he still does not see unity within NATO when it comes to a possible confrontation with Russia — and Moscow is well aware of that. This is why the hypothetical scenario could become a real one.Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Carlo Masala about his book, the U.S.–Israeli operation against Iran and why Europe was sidelined, what Europe lacks most in military terms and how Ukraine could help, Russia’s psychologicalwarfare, and the wrong signals NATO may be sending to the Kremlin.Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

Канадійка українського походження Христя Фріланд прийшла у велику політику із журналістики.Вона є помітною фігурою у політичному житті Канади вже понад десять років, з часів свого обрання до парламенту у 2013. За ці роки Фріланд займала різні міністерські посади в системі державного управління. Приміром, вона сталапершою жінкою на посаді міністра фінансів Канади за часів експрем’єра Джастіна Трюдо, згодом — віцепрем’єркою, потім очолювала Міністерство закордонних справ Канади. Христі Фріланд подобається політика. Вона не згодна з тими, хто називає цю сферу брудною та неприємною. Однак вона бачила, як людям важко йти із влади. Часто вони зважувалися на такий крок лише після знищення їхньої репутації та власної політичної смерті. Вона вирішила, що не повторюватиме такий сценарій. Нещодавно Христя Фріланд покинула уряд нинішнього прем’єра Канади Марка Карні та має намір скласти свій депутатський мандат. Водночас вона погодилася стати позаштатною радницею президента України з питань економічного розвитку.«Допомога Україні є продовженням мого політичного життя в Канаді», — заявляє Христя Фріланд. Як вона погодилася на пропозицію Зеленського, про перемовини із американцями та роботу з ДжастіномТрюдо, неприпустимість жартів щодо суверенітету будь-якої країни та золоту можливість для України на перебудову — у розмові журналістки Наталі Гуменюк із Христею Фріланд. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення музикант, ведучий Микола Сєрга пішов до військкомату.Він думав, що через кілька днів російська армія буде вже в Одесі. Він каже, що йому довелося вбити всередині власну стару особистість та починати створювати нову вже під воєнні реалії. Сєрга почав шукати у війську місце, де він зможе найбільше приносити користь своїми навичками та знаннями.  Він став одним із засновників «Культурного десанту» — об’єднання військовослужбовців, які через музику та мистецтво підтримують бійців на фронті та поранених у госпіталях, спілкуються із цивільними, аби ті добровільно долучалися до армії. В його структурі працюють вісім мобільних груп, які виступають перед військовими. Сєрга зазначає, що правильніше ставитися до мобільних груп «Культурного десанту» як до військових психологів, а не митців, які розважають людей. Окрім виступів, вони проводять публічні лекції, збирають книжки для військових, намагаються протидіяти російській пропаганді. Один із проєктів — «Фронтова студія». Це пересувна студія звукозапису, яку між собою представники «Культурного десанту» називають Музбус. Там українськівійськові могли записати власні пісні, які згодом їм допомагали промотувати. Хтось із бійців може скинути Сєргі на телефон власну пісню під гітару. Навітьякщо йому особисто вона не подобається, то інші люди, які воюють поряд з автором, навпаки будуть її слухати. «Моя справа не дати йому оцінку, а відшліфувати занози, все підточити і повернути цей продукт. Він вже піде по тій аудиторії, до якої я б в житті не дотягнувся», — каже МиколаСєрга.  Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Миколою Сєргою про культуру та її роль на війні, протидію пропаганді та роботу із наративами у суспільстві, як виходять із конфліктів учасники мобільних груп «Культурного десанту», розвиток музики на фронті та його девіз.  Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Керсті Кальюлайд стала першою президенткою Естонії у 2016 році. Вона керувала країною протягом п’яти років. За першою освітою біологиня вона займала різні посади в банківському та державному секторах, на початку2000-х років керувала електростанцією. Вона визнає існування певної скляної стелі для жінок укар’єрному зростанні та їхніх управлінських амбіціях. На шляху подолання цього бар’єру сумнівам та критиці відразу піддаються компетенція, риси характеру та навіть зовнішність тієї, хто не звертає уваги не упередження всуспільстві.  Коли хтось починає ставити питання Кальюлайд на кшталт, мовляв, що та жінка і чи може вона виконувати таку складну роботу, протягом вже двадцяти років від неї можна почути таке: «Я тоді завжди питаю, чи потрібен пеніс, аби керувати, приміром, електростанцією? Я не маю відповіді на це питання, чоловіки також».  Керсті Кальюлайд є послідовною прихильницею прав людини, верховенства права, свободи слова та демократії. Вона завжди закликає не мовчати та відкрито виступати проти порушень прав та несправедливості. Кальюлайд не змовчала і через дискваліфікацію українського скелетоніста Владислава Гераскевича наОлімпіаді-2026. «Вшанування пам’яті загиблих співвітчизників — це не політика, це по-людськи», — заявила Кальюлайд, яка нині очолює Національний олімпійський комітет Естонії. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Керсті Кальюлайд про спорт для авторитарних режимів, місто Нарву на кордоні з Росією та зміну місцевих настроїв, дії НАТО щодо Естонії, про запоруку інтеграції українських біженців в Естонії та що може забезпечити енергетичну стійкість України в майбутньому. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Kersti Kaljulaid became the first female President of Estonia in 2016. She led the country for five years. Trained originally as a biologist, she held various positions in the bankingand public sectors and, in the early 2000s, managed a power plant.She acknowledges the existence of a certain glass ceiling for women in career advancement and leadership ambitions.On the path to overcoming this barrier, the competence, character traits, and even appearance of a woman who ignores societal prejudice are immediately subjected to doubt and criticism. Whenever someone begins to question Kaljulaid along the lines of “Well, she’s a woman — can she really handle such a complex job?”, for more than twenty years she has responded the same way: “I always askwhether one needs a penis to run a power plant. I don’t have the answer to that question. Men don’t either.”Kersti Kaljulaid is a consistent advocate of human rights, the rule of law, freedom of speech, and democracy. She consistently urges people not to remain silent and to speak out openly against rights violations and injustice. Kaljulaid also spoke out following the disqualification of Ukrainian skeleton athlete Vladyslav Heraskevych at the 2026 Olympics. “Honoring the memory of fallen fellow citizens is not politics — it is simply human,” said Kaljulaid, who currently chairs the Estonian National Olympic Committee.Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Kersti Kaljulaid about sport as a tool for authoritarian regimes, the cityof Narva on the border with Russia and shifting local sentiments there, NATO’s actions regarding Estonia, the key to integrating Ukrainian refugees in Estonia, and what could ensure Ukraine’s energy resilience in the future. Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

Джеффрі Трімбл понад 35 років працює міжнародним журналістом, редактором та медіаменеджером. Він спеціалізується на міжнародному мовленні, стратегічному плануванні та протидії дезінформації. Трімбл вільно володіє російською мовою, серед його місць роботи є і посада керівника московського бюро у журналі U.S. News & World Report у  період перебудови, за п’ять років до розпадуСРСР. Приміром, він був у Москві у 1987 році, коли Дональд Трамп вперше приїхав до Радянського Союзу. Нинішній президент США хотів вести бізнес у СРСР. Після повернення з тієї поїздки Трамп відкрито заявив, що НАТО є проблемою. Тому нинішня його антинатівська риторика Трібмла не дивує.  Оптимізму щодо Росії та її траєкторії у Трімбла майже немає. Він вважає, що після розпаду РадянськогоСоюзу всі стали свідками своєрідної синергії між КДБ, залишками Комуністичної партії та організованою злочинністю. Саме ця взаємодія зрештою породила сучасну Росію. Тому у розмовах з друзями журналіст радить сприймати Росію не як окрему державу, а радше як організований злочинний клан. Проте американська дипломатія продовжує бачити у Росії центр сили, з яким легше мати справу, щоб не занурюватися у специфіку історії та складного шляху розвитку інших країн навколо неї. Таке мислення впливає і на те, як США намагаються вплинути на ситуації із російською війною проти України.  Проте Трімбл заспокоює: опитування в Сполучених Штатах показують, що більшість американців підтримує України та допомогу їй. «Я радий сказати, що коли я дивлюся у вікно тут, у Сент-Луїсі, штат Міссурі, я бачу сніг. Але я також бачуукраїнські прапори не лише у своєму дворі, а й у дворі сусідів».Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джеффрі Трімблом про процеси в сучасній Росії, його роботу вРадянському Союзі, Будапештський меморандум, формування іншого погляду в світі на Україну, справу Епштейна та намагання адміністрації Трампа перетворитиміжнародне мовлення США на рупор пропаганди. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Jeffrey Trimble has worked for more than 35 years as an international journalist, editor, and media manager. Hespecializes in international broadcasting, strategic planning, and countering disinformation. Trimble is fluent in Russian, and among his previous positions was that of Moscow Bureau Chief for U.S. News & World Report during the period of perestroika, in the five years leading up to the collapse of theUSSR. For example, he was in Moscow in 1987, when Donald Trump first visited the Soviet Union. The current U.S. president wanted to do business in the USSR. After returning from that trip, Trump openly stated that NATO was a problem. Therefore, his current anti-NATO rhetoric does not surprise Trimble.Trimble has little optimism regarding Russia and its trajectory. He believes that after the collapse of the Soviet Union, the world witnessed a kind of synergy between the KGB, remnants of the Communist Party, and organized crime. It was this interaction that ultimately gave rise to modern Russia. In conversations with friends, the journalist advises viewing Russia not as a conventional state but rather as an organized criminal family. However, American diplomacy continues to see Russia as a center of power with which it is easier to deal, rather than delving into the specific histories and complex development paths of the countries around it. This mindset also affects how the United States seeks to influence thesituation surrounding Russia’s war against Ukraine. At the same time, Trimble offers reassurance: polls in the United States show that a majority of Americans support Ukraine and assistance to it. “I am glad to say that when I look out the window here in St. Louis, Missouri, I see snow. But I also see Ukrainian flags not only in my yard, but in my neighbors’ yards as well.”Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Jeffrey Trimble about the processes unfolding in modern Russia, his workin the Soviet Union, the Budapest Memorandum, the shaping of a different global perception of Ukraine, the Epstein case, and the Trump administration’s attempts to turn U.S. international broadcasting into a propaganda mouthpiece.Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

Після повалення режиму Башара аль-Асада в грудні 2024 року Сирія намагається відновитися після майже 14-річної війни та міжнародної ізоляції. Поки що країна залишатьсяглибоко поділеною, в окремих її регіонах тліють внутрішні конфлікти. Новий перехідний уряд, який очолив Ахмед аль-Шараа, намагається встановити політичнустабільність, відновити дипломатичні відносини та провести конституційні реформи. Водночас економіка країни перебуває в кризі, мільйони людей потребуютьдопомоги, а повернення біженців ускладнюють руйнування інфраструктури та бідність. В річницю падіння режиму Асада група українських активістів, журналістів та колишніх в’язнів Кремля приїхала із візитом солідарності до Сирії. На початку грудня 2025 року українці побували у в’язниці Седная, яку називають фабрикою смерті і де закатували десятки тисяч сирійців, відвідали місця масових поховань, зруйновані передмістя Дамаска. Українські правозахисники поспілкувалися з колишніми в’язнями режиму, уцілілими післябомбардувань та хімічних атак, а також зустрілися із колишніми волонтерами, які зараз перейшли у владні структури і допомагають відновлювати Сирію. Про свої враження від Сирії через рік після падіння режиму Асада діляться правозахисник і колишній військовополонений Максим Буткевич, Нобелівська лауреатка й очільниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, кримськотатарська активістка та колишня бранка Кремля Леніє Умерова тажурналістка й керівниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталя Гуменюк, яка є ініціаторкою візиту солідарності до Сирії.

Минулого тижня у Давосі проходив Всесвітній економічний форум, куди з’їхалися майже 70 глав держав та урядів. Очікувалося, що в центрі уваги зібрання буде підтримкаУкраїни у російській війні проти неї та глобальна безпека. Все змінилося після агресивних зазіхань з боку Дональда Трампа на Гренландію на початку року. Це знову погіршило відносини Європи зі Сполученими Штатами. За іронією долі темою цьогорічного форуму була фраза «Дух діалогу». Президент США продемонстрував власне її трактування — він пригрозив запровадити високі мита на імпорт з європейських країн, які намагаються заперечити його планам щодо Гренландії. Трамп на форумі в Давосі також презентував  свою Раду миру. 50 країн світу отримали запрошення про вступ до неї,зокрема, і Росія. Президент РФ Володимир Путін вже заявив, що готовий сплатити членський внесок у сумі в один мільярд доларів із заморожених російських активів. Про приїзд Володимира Зеленського на форум та його перемовини із Дональдом Трампом, шок та депресію європейців, атмосферу на цьогорічному Давосі із вогняними інсталяціями з надписом «No Kings» — в розмові Ангеліни Карякіної із Наталею Гуменюк, яка побувала на Всесвітньому економічному форумі. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Сполучені Штати почали 2026 рік із підвищення напруги як всередині країни, так і за її межами. 3 січня Америка завдала ударів по військових та державних об’єктахВенесуели, а також викрала та вивезла з країни диктатора Ніколаса Мадуро та його дружину. США вже продали першу партію венесуельскої нафти. Відразу після проведення військової операції у Венесуелі в Білому домі почали всерйоз говорити про необхідність переходу Гренландії під контроль США. Американці не виключають застосування військових методів для анексії острова. Хоча одним із сценаріїв розглядається його купівля. Чиновники Трампа обговорюють можливість виплати гренландцям від 10 тисяч до 100 тисяч доларів на людину. На їхню думку, це може переконати їх відокремитися від Данії та приєднатися до США. Даніята уряд Гренландії такі варіанти відкидають і сподіваються на переговори та забезпечення їхньої безпеки силами НАТО. У сфері внутрішньої політики 2026 рік стане також визначальним для США. У листопаді пройдуть проміжні вибори в Конгрес. В разі перемоги демократів, вони можуть спробувати оголосити імпічмент Дональду Трампу. Нинішній президент США вже закликав республіканців не допустити цього. Водночас зростає незадоволення частинисуспільства боротьбою з мігрантами адміністрацією Трампа. На початку січня у Міннеаполісі працівник Імміграційної та митної служби США застрелив поетку Рене Ніколь Гуд. Її вбивство сталося за чотири квартали від вбивства Джорджа Флойда, що викликало масштабні протести Black Lives Matter у 2020 році по всій країні.Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із журналістом Остапом Яришем про те, чим живе зараз Міннеаполіс, чи може вбивство Рене Ніколь Гуд спровокувати хвилю громадянської непокори в Штатах, реакцію американців на дії Білого дому в Венесуелі та ставлення до миру в Україні забудь-яку ціну серед політичного істеблішменту в США. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Халід Абдалла є британським актором єгипетського походження. Він знімається у фільмах та серіалах, зокрема, він зіграв роль Доді Аль-Файєда у серіалі «Корона». Окрім акторської роботи, він також відомий своєю діяльністю як активіст та громадський діяч. Так, у 2011 році він став одним із співзасновників та учасників руху Mosireen. В нього входили режисери, активісти та документалісти, які архівували та поширювали відео під час революції в Єгипті після падіння режиму президента Хосні Мубарака. Абдалла відкрито підтримує Палестину, виступає проти дій Ізраїлю в Ґазі та закликає припинити війну. Основою солідарності з Палестиною він називає відчуття первинної несправедливості. Навіть на червоних хідниках на церемоніях нагородження та прем’єрах фільмів віндемонструє свою позицію: пише на долоні «Never again» або носить брошку у вигляді голуба та білу стрічкуна руці. За участь у пропалестинських мітингах у Великій Британії його викликала на бесіду поліція. «Коли я публічно встав на захист Ґази, то світ не впав і все навколо мене не зруйнувалося. Навпаки — я знайшов своїх людей і вонизнайшли мене. Я зрозумів, що простір солідарності набагато ширший, ніж мені здавалося», — зізнається актор.Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Халідом Абдаллою про солідарність як працю, Палестину як одну з найбільших табуйованих тем, контрреволюцію в Єгипті, дегуманізацію арабів та його надію на справедливість. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Khalid Abdalla is a British actor of Egyptian descent. He appears in films and television series; in particular, he portrayed Dodi Al-Fayed in the series The Crown. In addition to his acting work, he is also known for his activities as an activist and public figure. In 2011, he became one of the co-founders and participants of the Mosireen collective, which included filmmakers, activists, and documentarians who archived and disseminated video footage during the Egyptianrevolution following the fall of President Hosni Mubarak’s regime.Abdalla openly supports Palestine, speaks out against Israel’s actions in Gaza, and calls for an end to the war.He describes the basis of his solidarity with Palestine as a sense of fundamental injustice. Even on red carpets at award ceremonies and film premieres, he demonstrates his position: writing “Never again” on his palm or wearing a dove-shaped pin and a white ribbon on his arm. For his participationin pro-Palestinian demonstrations in the United Kingdom, he was summoned by the police for questioning. “When I publicly stood up for Palestine, the world didnot collapse and everything around me did not fall apart. On the contrary, I found my people, and they found me. I realized that the space for solidarity is much wider than I had imagined,” the actor admits.Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Khalid Abdalla about solidarity as labor, Palestine as one of the mostheavily tabooed topics, the counter-revolution in Egypt, the dehumanization of Arabs, and his hope for justice.Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

Словацький письменник та журналіст Мартін Шімечка народився в родині дисидентів, яких переслідував комуністичний режим. На початку 80-х років у сім’ї з’явилася можливість емігрувати до Сполучених Штатів. Однак на родинній раді всі члени сім’ї одноголосно проголосували, що попри репресії та відсутність майбутнього у комуністичній на той час Чехословаччині вони залишаються вдома. До Оксамитової революції у 1989 році твори Шімечки видавалися та розповсюджувалися як самвидав. Після демократичних перетворень та мирного розділенняЧехословаччини на окремі країни – Чехію та Словаччину Шімечка заснував незалежне видавництво. Потім він очолював кілька відомих тижневиків та газет,працював редактором.  Шімечка донині свідомо обирає  життя у Братиславі. Хоча письменнику зараз соромно за дії нинішнього уряду Роберта Фіцо, зокрема, і щодо України. Він оцінює, що приблизно третина суспільства Словаччини має проросійські, фашистські погляди.  «Словацький фашист мені все одно ближчий, ніж якийсь португальський ліберальний інтелектуал. Цього фашиста принаймні я розумію. Я знаю, звідки він береться, його коріння», — кажеШімечка. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Мартіном Шімечкою про те, як Роберт Фіцо став заручником свого електорату, байдужість як найбільшу загрозу для суспільств та необхідність досвіду спротиву, зв’язок між чехами та словаками, сором перед українцями та свого духовного батька Вацлава Гавела. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Slovak writer and journalist Martin Šimečkawas born into a family of dissidents who were persecuted by the communist regime. In the early 1980s, the family was given an opportunity to emigrate to the United States. However, at a family council, all members unanimouslydecided that despite repression and the lack of any future in then-communist Czechoslovakia, they would stay at home.Until the Velvet Revolution in 1989, Šimečka’s works were published and circulated as samizdat. After the democratictransformations and the peaceful dissolution of Czechoslovakia into two separate countries — the Czech Republic and Slovakia — Šimečka founded an independent publishing house. He later headed several well-known weeklymagazines and newspapers and worked as an editor.To this day, Šimečka consciously chooses to live in Bratislava. Although he is now ashamed of the actions of the current government led by Robert Fico, particularly with regard to Ukraine, he estimates that about one third of Slovak society holds pro-Russian, fascist views. “A Slovak fascist is still closer to me than some Portuguese liberal intellectual. At least I understand this fascist. I know where he comes from,his roots,” Šimečka says.Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Martin Šimečka about how Robert Fico became a hostage to his electorate, indifference as the greatest threat to societies, the necessity of the experience of resistance, the bond between Czechs and Slovaks, shame before Ukrainians, and his spiritual father, Václav Havel.Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

У 2025 році на початок грудня у світі вбито 124журналіста, 377 перебуває за гратами. Такі дані оприлюднені на сайті Комітету захисту журналістів (CPJ). Ця кількість вбитих медійників вже зрівнялася з цифрою за минулий рік, який називали рекордним за цим показником. Понад 50 із них загинули під час війни у Газі. За словами генеральної директорки Комітету захисту журналістів Джоді Гінсберг, протягом останніх років Ізраїль цілеспрямовано намагається представити журналістів, як терористів або їхніх симпатиків. Це робиться, щобпідірвати до них довіру. Тож це створює середовище, де не потрібно вигадувати причину для вбивств журналістів. На сьогодні можна побачити і позитивні зрушення щодовисвітлення війну у Газі. Гінсберг вважає, що люди нарешті починають робити свою роботу, як журналісти і більше не цитують офіційну позицію Ізраїлю як істину в останній інстанції. Вони ставлять незручні питання, перевіряють тазбирають факти, щоб з’ясувати, що насправді відбувається. Але попереднє висвітлення подій в Газі матиме наслідки для журналістики на десятиліття вперед. Тенденція таврувати медійників як загрозу безпеціспостерігається і в інших країнах. «Якщо журналістів починають маркувати як загрозу лише за прагнення зібрати факти і донести їх до суспільства, тоді обмеження їхньої роботи стає дедалі легше виправдовувати», — впевнена гендиректорка CPJ. Про «нормалізацію» вбивств журналістів, стан американської журналістики за часів президента Трампа, чи можна захищати працівників пропагандистськихмедіа та тиск на медійників за допомогою законів —про все це в розмові Наталі Гуменюк із Джоді Гінсберг. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

As of early December 2025, 124 journalists have been killed worldwide, and 377 are behind bars. These figureswere published on the Committee to Protect Journalists (CPJ) website. The number of journalists killed has already matched last year’s record-breaking figure. More than 50 of them died during the war in Gaza. According to CPJ Executive Director Jodie Ginsberg, in recent years Israel has deliberatelytried to portray journalists as terrorists or their sympathizers. This is done to undermine public trust in them. As a result, it creates an environment where no justification is needed for killing journalists.Today, there are also some positive developments in reporting on the war in Gaza. Ginsberg believes that people are finally doing their work as journalists, no longer taking Israel’s official position as the ultimate truth. They are asking uncomfortable questions, verifying information, and gathering facts to find out what is really happening. However, previous coverage of events in Gaza will have consequencesfor journalism for decades to come.The trend of branding journalists as a security threat is also observed in other countries. “If journalists arebranded as security risks simply for wanting to find out information and facts and disseminate them, restricting their work becomes increasingly justified» CPJ’s executive directoremphasizes. The conversation between Nataliya Gumenyuk and Jodie Ginsberg covers the “normalization” of journalist killings, the state of American journalism during President Trump’s tenure, whether it is possible to protectemployees of propaganda media, and the pressure on journalists through legal means.This publication was compiled with the support of the International Renaissance Foundation. It’s content is the exclusive responsibility of the authors and does not necessarily reflect the views of the International Renaissance Foundation.Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

Філіппінська журналістка Марія Ресса у 2021 році отримала Нобелівську премію миру за її зусилля із захисту свободи слова. Кілька десятиліть вона працювала на CNN в Азії, потім очолювала відділ новин найбільшого медіа концерну Філіппін ABS-CBN. Ресса втомилася від екстрених новин, покинула медіа концерн у 2010 році, написала свою другу книжку. Однак вже через два роки запустила онлайн-видання Rappler. Один із фокусів сайту була боротьба із дезінформацією, корупцією, а також документування порушення прав людини з боку президента Філіппін РодрігоДутерте. Дутерте почав так звану «війну з наркотиками». Однак за її допомогою він сіяв страх в країні. Ресса каже, що через бажання контролювати армію та поліцію, той наділив силові органи правом безкарно вбивати людей. За перші три роки його правління через «війну з наркотиками» загинуло до 28 тисяч філіппінців. Через критику дій влади проти Rappler та її журналістіввідкрили десятки кримінальних справ. Марія Ресса могла у будь-який момент опинитися у в’язниці на тривалий строк. Нині лише одна кримінальна справа щодо журналістки залишається у Верховному суді Філіппін, а адвокаткою Ресси є Амаль Клуні. В березні 2025 року Дутерте був заарештований за ордером Міжнародного кримінального суду і перебуває зараз у слідчому ізоляторі в Гаазі. Йогозвинувачують у злочинах проти людяності під час його «війни з наркотиками».  Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Марією Рессою про «війну наркотиків» на Філіппінах та переслідування з боку Дутерте, роль техгігантів у розвалі демократії, вірус дезінформації та його вплив на суспільства та як вона встигає працювати із різних куточків планети.  Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Filipino journalist Maria Ressa received the 2021 Nobel Peace Prize for her efforts to protect freedom of expression. She spent several decades working for CNN in Asia and later headed the news division of the Philippines’ largest mediaconglomerate, ABS-CBN. Exhausted by breaking news, Ressa left the media giant in 2010 and wrote her second book.Yet just two years later, she launched the online outlet Rappler.One of the site’s main focuses was combating disinformation and corruption, as well as documenting human rightsabuses committed by Philippine President Rodrigo Duterte. Duterte launched what he called a “war on drugs,” but used it to sow fear across the country. According to Ressa, in his desire to control the army and police, he granted security forces the power to kill people with impunity. During the first three years of his rule, up to 28,000 Filipinos were killedunder the “war on drugs.”Because of Rappler’s criticism of the authorities, dozens of criminal cases were opened against the outlet andits journalists. Maria Ressa could have ended up in prison for a long time at any moment. Today, only one criminal case against her remains before the Philippine Supreme Court, and Ressa’s lawyer is Amal Clooney. In March 2025, Duterte was arrested on a warrant from the International Criminal Courtand is currently being held in a detention facility in The Hague. He is accused of crimes against humanity committed during his “war on drugs.”Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Maria Ressa about the “war on drugs” in the Philippines and Duterte’s persecution, the role of tech giants in the erosion of democracy, the virus of disinformation and its impact on societies, and how Ressa manages to work from different corners of the planet.Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donationhttps://www.journlab.online/donations

Журналіст із Тайваню Джейсон Лю народився у 1987 році. Саме тоді на острові скасували воєнний стан, який тривав тридцять вісім років. Цей період в історії Тайваню щеназивають  «білим терором» і він запам’ятався численними репресіями, загибеллю сотень тисяч людей, а такожобмеженням громадянських прав та свобод. З того часу на острові будують демократичну державу. Однак Лю нагадує, що боротьба за свої права жителі Тайваню ведуть ще з кінця ХІХ століття після колонізації острова Японією. Зараз Тайвань перебуває під величезним тиском з боку сусіднього Китаю. КНР використовує армію ботів усоцмережах, різних агентів впливу, політичні партії та медіа, щоб впливати та створювати хаос у демократичній системі країни. Приміром, в національному парламенті зараз домінує прокитайська партія «Гоміньдан». Вона обіцяє«нову еру миру», урізає бюджетні витрати на закупівлю зброї та розбудову системи цивільної оборони острова. Водночас Китай співпрацює з Росією та вивчає її уроки під час війни в Україні з однією метою — найкраще підготуватися до вторгнення на Тайвань у майбутньому. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джейсоном Лю про підготовку Тайваню до можливого вторгнення Китаю, відносини держави з новим керівництвом у США, якпередову індустрію високих технологій Тайваню використовувати для оборони і можливу участь України в цьому, та як сприймають на острові спадщину століттяборотьби за власні права. Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations