Claim OwnershipRelax-читання на Radio Relax
Subscribed: 41Played: 1,463
Subscribe
Description
У кожного з нас є улюблені твори, які хочеться перечитувати знову і знову... Радіо Relax ділиться такими фрагментами щодня та цілодобово. Нехай у вашому графіку знайдуться хвилини для занурення в чарівний світ.
95 Episodes
Reverse
Сніжинки летіли на Повза зі всіх сторін, сідали на лапи і на живіт, лоскотали ніс і вуха. Це було, на диво, приємно і зовсім не страшно. Повзові стало так радісно, що захотілося бігти їм назустріч. – Мартіно, це сніг! – кричав він і бігав довкола зайченятка. Він підстрибував, падав, котився, перевертався, вставав і біг знову. Повзове щастя було таке справжнє і сильне, що Мартіна, дивлячись на нього, сама почала реготати.
Їй було добре з Андрієм. Навіть дуже добре. Якось так затишно, мовби той затишок створила вона сама. Для себе, може, й для нього, для їх обох. Таким було її відчуття, вистраждане, здобуте хтозна з якої глибини. З давнього часу, коли вона чекала на щастя, здавалося, знаходила, здобувала його, щоб помилитися, обпектися, втратити. Андрій не робив дорогих подарунків, але міг зробити сюрприз, і Віталія раптом відчула, як важить для неї зібраний її пізнім коханим букетик квітів чи листя, смішна іграшка, книжка віршів. /.../
Їх нічні телефонні розмови стали Віталії особливо дорогі. Він розповідав про своїх студентів, лекцію, прочитану вдень, книжку, яку прочитав на тому тижні, про шлях додому, або згадував щось із колишнього життя... Її хотіли звільнити від нічних чергувань, але Віталія запротестувала. Їй хотілося очікувати нічного дзвінка від Андрія і чути його голос – слова майже не мали значення.
Люблю, коли настає весна. Коли згадується лише хороше, мріється про світле, коли температура повітря така ж, як восени, але ти чомусь не кутаєшся у додатковий светр, а навпаки, скидаєш усе, що тепер зайве. Коли можна пити вранішню каву в саду, коли світла все більше, а дні все довші. Ну а ще люблю весну, бо з теплом у дні повертаються чарівні моменти: настає ніч, усі домашні поснули, а ти – в одній піжамі – прокрадаєшся з великим горнятком чаю в долонях на терасу і дивишся на зірки.
За кілька днів почне пробуджуватися справжня весна. Тож зараз місто згортається клубочком на площі, щоб трохи нагріти місце, куди та весна могла би прибути.
Спочатку ми з книгами дивилися одне на одне по-ворожому. Я гадав, що всі вони товсті, нудні, пристаркуваті зазнайки. Але що довше ходив поміж стелажами, то очевиднішу бачив різницю. На чорних полицях дрімали кремезні енциклопедії і словники. На білих же поличках чепурилися книги, які нагадували чарівних панянок у пишних кринолінах. Я швидко минав їх, шаріючись. Але коли зустрічався поглядом із книгами-самітниками, рука сама тягнулася до відлюдьків. Тепер мені кортіло якомога швидше навчитися читати. Бо виявляється, літери не просто так розсипані на аркушах. Вони як шифр у найцікавішій вуличній грі: розгадаєш — і поринеш у такі захопливі пригоди, що й годі уявити!
— Любов — ідея, — перебив Платон. — Любов існує незалежно від людей. Люди… Вони воюють, воюють, аби тільки захопити цей трофей — любов. А на війні справедливості нема, доброї волі нема — тільки кров. Поки хоробрий своїм життям торує шлях, підлота головний трофей уже за пазуху кладе. А хоробрий усіх переміг, до скарбниці дорвався, дивиться — трофеї всі такі дрібні та негідні. А щось же треба взяти. Не дарма ж воював. Не з порожніми ж руками з битви повертатися. Любов — трофей битви. Годі шукати гармонію. Краще відчувати того, хто тобі потрібен.
Життя, як і хорошу книжку, треба жити так, аби могти відкрити його на будь-якій сторінці і не почувати жодної втрати. Щоби не треба було вертатися назад. І щоби, навіть якщо й хочеться забігти наперед, знайти в собі силу, а в моменті вартість, аби залишитися там, де ти є, і просунутися тоді, коли воно треба.
А іноді, і так відбувається найчастіше, ти настільки сильно закохуєшся в людину, що почуття ці просто не вміщуються в твої життєві рамки. Висновок простий: коли серце до когось лине, поради у розуму не питають.
Насправді всі найважливіші складові щастя дуже прості та банальні: нехай маленька, але родина, здоров’я рідних людей, дім, де тебе чекають і розуміють, затишок на душі, гармонія у сприйнятті світу, доброзичливий погляд на життя, прагнення бачити у людях насамперед світло й добро, відкритість до оточення, щирість і віра у те, що навіть горе та труднощі — тимчасові. Справжнє щастя не приходить звідкись ззовні, кожна людина носить його у собі. Головне — нікому не хворіти, бути разом і вміти давати собі раду з труднощами. Все інше прикладеться, доєднається, залагодиться.
Навесні починаються застуди, нежиті, авітамінози. Навесні легше заробити почервонілість над верхньою губою і задирки коло нігтиків. Але навіть мами не читають лекцій і не сварять за перше «апчхи», лишень просять пити гарячий чай і надягати теплі шкарпетки. Мами чудово знають: навесні в розумі не затримується жодна порада, крім тих, які зачіпають серце. А гарячий чай і теплі шкарпетки - це саме те, що треба, щоби і серцю потеплішало, і голова не боліла.
Різдво можна святкувати щодня. Воно не залежить від пори року. Як і радість у серці.
За стіною мирно спали дружина та доньки. Три штуки. Він їх дуже любив. В інституті в його кабінеті на столі стояла фотографія, на якій вони з Венді та їх собакою грають м’ячем. «Мої дівчатка», - він подумки усміхається, дивлячись на це фото. Хвилився ним перед колегами... Старшій було майже чотирнадцять, молодшій нещодавно виповнилося п’ять. Вони хотіли стати нейробіологами або нейрохірургами. А молодша все ще хотіла стати... принцесою.
Прокинутися, піти босою на кухню, випадково штовхнути кота, що кричав із п’ятої ранку. Розсунути штори, зробити ковток кави, обпекти піднебіння з першого необачного ковтка, залізти у ванну, вимити тонке волосся, висушити, зібрати у високий хвіст, нагодувати кота вдруге, вибратися на роботу, повернутися майже вночі. Повторити все те саме у зворотному порядку. Ще читання в ліжку і ввімкнене світло до другої ночі. «Я добре» — відповідати іншим. «Я жахливо» — зізнаватися собі. Але з цього зізнання починається зсув. Безглузді вчинки врешті-решт приводять на старт, туди, звідки потрібно наново розпочинати дорогу — до себе.
Я намагаюся вірити у те, що чіткого сенсу не існує, і кожен може вигадати собі, що завгодно, бо насправді так і є. Я просто намагаюся жити своє життя, бути хорошою людиною та не ставити велику кількість запитань. Знаєш, мій тато завжди говорив, що дурням набагато легше живеться, світ від них нічого не очікує, більш милосердний до них, тож так набагато легше його здивувати. Можливо, я колись здивую його, а, можливо, і ні... У цьому питанні я не поспішаю.
Чи думали ви колись, яким буде ваш останній захід сонця? Так, зовсім останній. Той, після якого більше не буває світанків. Той, після якого більше нічого не буває. Як би ви тоді його споглядали? Чи дозволяли б собі бодай кліпнути? Чи хапалися б голими руками за розжарену небесну кулю, аби хоча б на мить її сповільнити? А може, впивалися б у кожен міліметр його руху, щільно намазуючи на серці спогад за спогадом? Чи просто заплющили б очі, щоб навіть не бачити, як сонце остаточно булькне за ваш життєкрай?
Хто б ти не був, подумки зверталася вона до свого героя, ти, людина, яку я завжди любила, але так і не зустріла, ти, кого я сподівалася побачити в кінці шляху, що йде за обрій, чию присутність відчувала на вулицях міста і чий світ була готова заповнити, - знай: мною керували любов до тебе, надія знайти тебе та бажання гідно явитися перед тобою. Тепер я розумію, що мені не знайти тебе, - ти недосяжний і нереальний, і все-таки залишок мого життя належить тобі. Я буду жити твоїм іменем, навіть якщо мені не судилось знати його, продовжу служити тобі, навіть якщо моя гра завершилась поразкою, я не зійду зі шляху. Я зроблю все, щоб гідно явитись перед тобою, знаючи, що цьому не судилось статись.
Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки. Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість - моя улюблена, знаєш... Свобода - то не пошук, не боротьба, не втеча і не протистояння. Свобода - це достатність.
Ми з цьоцею присунули ящики з ялинковими прикрасами, які пахнули минулорічним Різдвом, пилюкою та мишами. Цей запах здавався кращим за найдорожчі парфуми. Затамувавши подих, я занурив руки у холодне сіно, щоб витягнути свій перший скарб. Це була пташка... Малесенька, напівпрозора цвірінька із прикріпленою до лапок делікатною прищіпкою. Тієї миті я був певен, що насправді чую спів, який сотнями метеликів випурхнув з мене і заполонив кімнату. Що там кімнату? Увесь світ! Світ, який не шкодував мене дев'ятирічного ні хвилини, зараз видавався невимовно прекрасним...
Весна щодня по краплі вливала в душу надію — сонцем і свіжим вітром, зеленим паростком, дурними горобцями, що влаштовували бійку прямо на ґанку за суху хлібну скоринку, лелеками — оселилися на стовпі біля жовтої порожньої хати, вигинали довгі шиї назад так неймовірно, що дзьоби торкалися крил на спині.
Насправді одинокість приваблива. Спершу ти її ненавидиш, потім до неї звикаєш, а надалі вже без неї не можеш. /.../
Попервах вона справді смутить і напружує. /.../ Але часто заспокоює та веселить. І найбільше – задовольняє.
Бути одиноким не означає бути нещасним. Бути одиноким – означає мати себе для себе, а не для когось. Хіба це недобре?
Знати і чути себе в повноті – хіба то погано?
Оцінити себе самому, забувши оцінки чужі і колишні, – це ж так важливо!
Одинокість – це ти тут і вже там, це ти скрізь і ніде, це ти десь і в собі.
Ніби вітер.
Comments
Download from Google Play
Download from App Store
United States