Тримаю небо

Він вижив після підриву на чотирьох мінах — і планує повернутися у військо.Боєць із позивним Квартал у мирному житті був зварювальником. Він вибрав йти воювати через місяць після початку повномасштабки, коли окупанти «градами» обстріляли сусідній мікрорайон в Кривому Розі.  Відтак потрапив у 80-ту десантно-штурмову бригаду, де за кермом чи не всіх бойових машин побував в найкрутішихперипетіях. Дивом вийшов до своїх після важкого поранення на чотирьох мінах. І знов планує повернувся у військо. Бо доки ворог топче рідну землю, чоловіка не треба мотивувати її захищати. Про старі корчі і сучасні хамві, мову і язик на фронті, спокусу здатись і волю до життя розпитувала героя Ірина Вовк/Iryna Vovk,  волонтерка і авторка воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Мама возить авто для війська з-за кордону. Донька їздить ними на бойові завдання. За плечима  сім’ї Дідичів 12 років насиченого волонтерства та війни. Батьки — Богдан і Уляна — в 2014-му заснували ГО «Допоможи фронту». За його лаштунками в постійних зборах і спорядженнях роками росли їх три доньки. З початком повномаштабки середульша Орися (Рися)  намамине доручення почала перевозити корчі. А за два роки підписала контракт із 25-ю Січеславською десантно штурмовою бригадою. Нині Рися — водій бойової машини і пілотеса БПЛА. Мама Ука далі переганяє військовим автівки і принагідно відвідує Рисю поміж її бойовими виходами.Про тендітних дівчат за кермом  армійських корчів, розвіювання стереотипів і навіть весілля на фронті — наступна розповідь Ірини Вовк/Iryna Vovk, теж волонтерки і авторки воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».__________Погляди та думки, висловлені авторами та гостями подкасту, є виключно їх особистою позицією і не обов’язково відображають офіційну позицію ЛКП «Львівське радіо». 

Кожен корч має свій шлях, часто це не лише про маршрут, але й про ризик, де небезпека часто захована під колесами. Дороги фронту і деокупованих територій часто залишаються небезпечними навіть після звільнення. Тут ризикують не лише військові, а й ті, хто доставляє допомогу і переганяє автомобілі. Харківський волонтер Ігор Балака знає цю дорогу зсередини. Волонтерство нашого героя органічне й унікальне водночас. Його праця на перемогу розпочалась 24 лютого з прохання знайомих військових вивезти їх родини з-під обстрілів. На захід — евакуація людей, на схід — доставка оснащення для армії та гуманітарки для цивільних. В такому режимі чоловік буквально жив в своєму авто кілька місяців. Далі переганяв корчі, що надходили для фронту через порти. Тим часом звільнення Харківщини поставило перед новим викликом: щільне вороже замінування не тільки наражало на небезпеку військову техніку, а паралізувало життя довкола. Відтак вчорашній ріелтор сів за кермо розмінувальної машини. Свій досвід спробував втілити в інструкцію для початківців... і став інструктором з дронобою для операторів БПЛА.«Або воюєш, або  живеш для війська», — підсумовує стрімку історію героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту  «Тримаю небо: Корчі».

Як законно привезти авто для ЗСУ і не отримати проблем із законом? Про це говоримо зі Святославом Літинським у новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».Кандидат фізико-математичних наук, викладач і громадський активіст, він ще з 2012 року відстоює українську мову в судах, а з 2014-го безперервно волонтерить для підтримки війська. «Не нарікай — роби» — принцип, за яким легко можна впізнати Святослава Літинського.Після початку повномасштабної війни потреба в транспорті для фронту зросла в рази. Саме тоді Літинський зосередився на тому, що волонтери називають «корчами» — автомобілях, які отримують друге життя і працюють на передовій. Разом із ГО «Незалежні» він допоміг придбати понад 250 авто для військових, а у співпраці з ГО «Подорожуй. Кохай. Пікапи ганяй» — ще понад 5 тисяч машин з-за кордону.У цьому епізоді говоримо про те:·      як правильно збирати кошти на авто для війська;·      як легально ввезти автомобіль в Україну і передати його військовим;·      чому збори на авто стали складнішими;·      які юридичні ризики існують для волонтерів;·      і що буде з волонтерськими автомобілями після війни.Подкаст «Тримаю небо: Корчі» — про машини, які рятують життя, і людей, які знаходять рішення там, де їх ще немає.Ведуча — волонтерка і журналістка Ірина Вовк/Iryna Vovk.

Немає машини, яка не пригодиться на фронті. Немає такої, що не можна відремонтувати, — на цьому наполягає автомеханік Тарас Токар. Його перший корч поїхав взимку 2015-го оборонцям ДАПу. Відтоді ні Тарас, ні волонтери не пригадують випадку, коли б він не брався поставити на хід навіть найбільш «вбите» авто. Майстер знає і любить свою справу. «Зробив Токар,» — то для військових як пароль «їздитиме надійно». Хоча, які на фронті гарантії?..Як обирати для війська корча, а звідки не варта везти ні за які гроші; чи можна бронювати машини ? — розпитувала героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Будь-який старий корч «Їжаки» відремонтують і доправлять на фронт, — переконаний Андрій Усач, засновник волонтерського фонду «Невтомні Їжаки». Андрій став на захист України в 2014 році; тоді ж, при обороні Луганського аеропорту, втратив ногу і в якусь мить жагу до життя. Втім, власний порятунок прийняв як знак: попереду багато роботи на зло росіянам.  Від початку повномасштабного вторгнення Андрій з земляками збирають по всьому світу допомогу і автівки для ЗСУ, ремонтують їх і колонами доправляють на Схід. «Якщо наш бандеромобіль врятував хоча б одне життя, ці зусилля того варті», — каже герой наступного епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі». Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk. 

Подкаст «Тримаю небо» повертається! Відкриваємо З сезон: з новими героями, зі щирими історіями, але й з новою сюжетною лінією. Небо тримається потом і кров'ю наших Титанів — в окопах, у штурмових атаках, за прицілом броні та штурвалами «пташок». А ще затятою працею тих, хто не зупиняється в тилу збирати і доправляти допомогу на фронт. Тому новий сезон воєнного подкасту «Тримаю небо» саме про «корчі» — старі машини, які отримали друге життя задля нашої перемоги. І людей, які знаходять, споряджають і доправляють військовим такі важливі  на фронті авто.  Герой першого епізоду — сімдесятирічний британець Пол. Від початку повномасштабного вторгнення він з друзями регулярно привозить в Україну старі всюдиходи, завантажені гуманітарною допомогою для війська і постраждалих цивільних. Що спонукає щораз вирушати в далеку дорогу і на скільки вистачить запалу в чужій обороні? — про це розпитувала Пола  журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Другий сезон воєнного подкасту «Тримаю Небо» завершує розповідь військовослужбовиці з позивним Відьма. Її розповідь є згустком сили, болю, втоми та впертості в бажанні вижити та перемогти. Доповнюють історію неймовірно щемкі слова 6-річної донечки нашої героїні: «Не бійтеся, моя мама — Україна, вона нас порятує». Про шлях на війну через Майдан і волонтерство; про слабких-сильних жінок у війську; тотальне вигорання і обов'язок кожного і кожної стояти до перемоги. Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Чечен воює з 1994-го року, з часу першої російсько-чеченської війни. Йому було 16, а сусіду, який вчив азам військової справи, — 23. Зброї не було, але ворог вдерся в їхню Ічкерію. І в перший бій вони пішли голіруч. Як каже Чечен, буквально з палками нападали на загарбників і здобували перші свої вогнестріли. З того часу більше тридцяти років минуло. Майже нікого з побратимів-друзів немає серед живих. А Чечен досі воює — уже в Україні. Бо вороги ті самі: жорстокі та наглі росіяни. І сутичка з ним — тільки до перемоги.  Про життя-війну задля життя-волі слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії Справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Їй 25, за її плечима — кількарічне волонтерство у військовому шпиталі, служба за контрактом в ЗСУ і два з половиною роки на фронті в час повномасштабного вторгнення.  Дівчина повернулась в цивільне життя через важку хворобу батька. Але й тут торує свою особливу дорогу. І якщо все задумане вдасться, у Львові незабаром з'явиться ще один заклад, де військові і ветерани почуваються своїми і потрібними.  Звідки в героїні з’явились мрії про військо; як це — потрапити у військовий оркестр, вчитись на бойового медика і готувати на польовій кухні, — слухайте в епізоді подкасту «Тримаю небо». 

Герою сьогоднішнього подкасту —  Мадарі — виповнилось десять, коли розпочався Майдан, а за ним — напад ворога та війна в Україні. Стати військовим його мотивував батько, який служить у лавах Збройних Сил усі 11 років війни. Його позивний — з популярного аніме Наруто, а шлях, який довелось пройти з початку повномасштабного вторгнення, холодить кров  навіть  найбільш загартованим. Розповідь Мадари слухати важко, але потрібно. Бо війна триває і лише спільним зусиллям ми здобудемо перемогу. Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.   

До 2013 року друг Базука сприймав себе потенційним емігрантом, адже був альпіністом найвищого рівня та провадив значну частину життя за кордоном — у сходженнях на вершини та у супроводі унікальних турів.  У травні 2014 року Базука робить вибір на користь України, повертається на Батьківщину й одразу рушає на війну.  Згодом герой подкасту неодноразово повертається: в цивільне життя і на війну; оборона Києва, Харкова, Соледара і Бахмута; важке поранення і реабілітація. І тепер Базука планує знову стати у лави Збройних Сил. Бо війна триває, її вистачить на всіх.  Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

На стрімінгових платформах доступно понад 50 епізодів, де журналістка та волонтерка Ірина Вовк бере інтерв'ю у військових, що захищають нашу державність. Історій про війну, які варто почути кожному, не стає менше. Тому Студія подкастів і Дім Звуку анонсують вихід другого сезону подкасту «Тримаю Небо». У випуску ви почуєте про: переломні моменти війни; найбільшу бентегу на фронті; еволюцію супергероїв і зародження новітньої української міфології. Друг «Журналіст», батько трьох дітей, добровольцем прийшов у 103 бригаду ТРО. Спочатку був стрільцем кулемета, а згодом героя знайшла цивільна професія і він продовжив службу прес-офіцером підрозділу. У епізоді він розповідає про тих, хто вчора були нашими сусідами чи випадковими перехожими, а потім все полишили і пішли захищати свою землю.

Не буде веселого контрнаступу. І не буде легкої перемоги,- застерігає морпіх Молодий, а до 24 лютого – директор Львівського Парку культури Олександр Молодий. Він в поході за Україну з мітингів 2001-го і знає: перемога настане тоді, коли виженемо всіх окупантів, повернемо міжнародно визнані кордони, вступимо в НАТО і збудуємо міцний ВПК. Але щоб це сталось, нам ще доведеться втратити багато людей, пролити море крові, поту і сліз… Справжні історії героїв пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

У День журналіста в Ірини Вовк особливий гість – радіоведучий і рок-музикант Андрій Жолоб. Ну а з травня минулого року – бойовий лікар з позивним Бетон. Чи треба казати, що розмова двох колег вдалась ще тою. Чого варта історія про перці, печені наголяса, але в бронику, бо під касетним обстрілом! Або ж про хірургічний зажим замість турнікету; незнищенне знищене військове майно та домовляння з зарубіжними промоутерами про закорданні гастролі гурту наступного року. Бетон запевняє: нічого про дату нашої перемоги не знає. Але втомився від небуття вдома. От і розписує життя без війни. Справжні історії героїв слухайте в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо».

Пройти всі страхи і почати сміятись з війни. Герой цього епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо» - Хазе, командир розвідки з 125 окремої бригади ТрО . Такий незвичний позивний дістався йому ще в дитинстві. Тож як естафету приніс його у тероборону, куди прийшов попри білий квиток і попередні приписи про непридатність до військової служби. «На війні немає непридатних людей. Тут кожен може і повинен знайти своє місце»,- знає чоловік. Він не хоче цю війну передавати своїм дітям і робить все, щоб закінчити її нашою перемогою. Про страх і сміх під час обстрілів; про кріп і огірочки на фронтовому городі; клінінгову компанію «Восток» і підтримку з дому говорили з Іриною Вовк під щебіт пташок, вибухи та завивання повітряної тривоги десь на позиціях в Донецькій області…

Морпіх Гриб не вибирав цієї війни – вона накочувалась на нього щораз новими викликами – побиттям студентів, розстрілами Майдану, захопленням Криму, а потім Сходу України. Спочатку він до останнього тримав київські барикади; потім буквально одівав –взував - озброював українське військо. Зрештою записався резервістом до легендарного 503 батальйону морської піхоти і вже 24 лютого їхав з побратимами у свою частину під Маріуполь – бити ворога, захищати рідну землю… Невигадані історії наших героїв в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Він ніколи не рахував, скількох вивіз з поля бою – бо там не до того. Найперше зосереджуєшся діяти швидко і вправно. А коли уже допомогти нічим, тоді намагаєшся відволікти від важких думок. Анекдот в тему чи розпитування про дітей – все годиться в ці останні миті, лиш би не розмови про війну,- ділиться своїм набутком бойовий медик морської піхоти з позивним Знахар. Він щасливий, що не доводилось допомагати ворогу, бо фахова етика до цього зобов’язує, а другий рік на фронті і довгий список полеглих знайомих волають про помсту. Про перше і друге правило турнікета; про заповідь не прив’язуватись до побратимів і смерть як повсякденну річ слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Лось пішов 24 лютого в тероборону Києва, щоб героїчно загинути і не бачити поразки своєї країни. Він знав майже напевне: сутичка буде звитяжною, але короткою. Бо сили нерівні. Бо так було в часи УНР, а потім УПА…А вже як відбили напад на столицю і отримали наказ висуватись вслід за ворогом, отоді повірив в нашу майбутню перемогу, з’явилось бажання вижити і повернутись додому. Попереду нашого героя чекали оборона Бахмуту, 7 місяців полону, порятунок з пекла та новий рубіж – повернення в стрій. Чому Лось? Чому піхота? Чому після тортур полону має знов повертатись у військо?- Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту «Тримаю небо», продовжує писати «на нулі» справжні історії визвольної війни.

Ми сьогодні знов у Бахмуті. Тут ні на день, ні на годину, та навіть на хвилину не припиняється війна – не стихає стрілецька зброя, артилерійські обстріли, атаки з повітря. У нашого героя, військового розвідника Кука, війна не припиняється майже десять років – відтоді, як вирушив на Майдан. Війна змінювала інтенсивність, обличчя поруч та засоби. Проте незмінним залишається ворог і ціль – захистити свою землю і перемогти.Про це розмова «на нулі» із циклу воєнного подкасту «Тримаю Небо», який веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.