Тримаю небо

Другий сезон воєнного подкасту «Тримаю Небо» завершує розповідь військовослужбовиці з позивним Відьма. Її розповідь є згустком сили, болю, втоми та впертості в бажанні вижити та перемогти. Доповнюють історію неймовірно щемкі слова 6-річної донечки нашої героїні: «Не бійтеся, моя мама — Україна, вона нас порятує». Про шлях на війну через Майдан і волонтерство; про слабких-сильних жінок у війську; тотальне вигорання і обов'язок кожного і кожної стояти до перемоги. Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Чечен воює з 1994-го року, з часу першої російсько-чеченської війни. Йому було 16, а сусіду, який вчив азам військової справи, — 23. Зброї не було, але ворог вдерся в їхню Ічкерію. І в перший бій вони пішли голіруч. Як каже Чечен, буквально з палками нападали на загарбників і здобували перші свої вогнестріли. З того часу більше тридцяти років минуло. Майже нікого з побратимів-друзів немає серед живих. А Чечен досі воює — уже в Україні. Бо вороги ті самі: жорстокі та наглі росіяни. І сутичка з ним — тільки до перемоги.  Про життя-війну задля життя-волі слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії Справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Їй 25, за її плечима — кількарічне волонтерство у військовому шпиталі, служба за контрактом в ЗСУ і два з половиною роки на фронті в час повномасштабного вторгнення.  Дівчина повернулась в цивільне життя через важку хворобу батька. Але й тут торує свою особливу дорогу. І якщо все задумане вдасться, у Львові незабаром з'явиться ще один заклад, де військові і ветерани почуваються своїми і потрібними.  Звідки в героїні з’явились мрії про військо; як це — потрапити у військовий оркестр, вчитись на бойового медика і готувати на польовій кухні, — слухайте в епізоді подкасту «Тримаю небо». 

Герою сьогоднішнього подкасту —  Мадарі — виповнилось десять, коли розпочався Майдан, а за ним — напад ворога та війна в Україні. Стати військовим його мотивував батько, який служить у лавах Збройних Сил усі 11 років війни. Його позивний — з популярного аніме Наруто, а шлях, який довелось пройти з початку повномасштабного вторгнення, холодить кров  навіть  найбільш загартованим. Розповідь Мадари слухати важко, але потрібно. Бо війна триває і лише спільним зусиллям ми здобудемо перемогу. Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.   

До 2013 року друг Базука сприймав себе потенційним емігрантом, адже був альпіністом найвищого рівня та провадив значну частину життя за кордоном — у сходженнях на вершини та у супроводі унікальних турів.  У травні 2014 року Базука робить вибір на користь України, повертається на Батьківщину й одразу рушає на війну.  Згодом герой подкасту неодноразово повертається: в цивільне життя і на війну; оборона Києва, Харкова, Соледара і Бахмута; важке поранення і реабілітація. І тепер Базука планує знову стати у лави Збройних Сил. Бо війна триває, її вистачить на всіх.  Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

На стрімінгових платформах доступно понад 50 епізодів, де журналістка та волонтерка Ірина Вовк бере інтерв'ю у військових, що захищають нашу державність. Історій про війну, які варто почути кожному, не стає менше. Тому Студія подкастів і Дім Звуку анонсують вихід другого сезону подкасту «Тримаю Небо». У випуску ви почуєте про: переломні моменти війни; найбільшу бентегу на фронті; еволюцію супергероїв і зародження новітньої української міфології. Друг «Журналіст», батько трьох дітей, добровольцем прийшов у 103 бригаду ТРО. Спочатку був стрільцем кулемета, а згодом героя знайшла цивільна професія і він продовжив службу прес-офіцером підрозділу. У епізоді він розповідає про тих, хто вчора були нашими сусідами чи випадковими перехожими, а потім все полишили і пішли захищати свою землю.

Не буде веселого контрнаступу. І не буде легкої перемоги,- застерігає морпіх Молодий, а до 24 лютого – директор Львівського Парку культури Олександр Молодий. Він в поході за Україну з мітингів 2001-го і знає: перемога настане тоді, коли виженемо всіх окупантів, повернемо міжнародно визнані кордони, вступимо в НАТО і збудуємо міцний ВПК. Але щоб це сталось, нам ще доведеться втратити багато людей, пролити море крові, поту і сліз… Справжні історії героїв пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

У День журналіста в Ірини Вовк особливий гість – радіоведучий і рок-музикант Андрій Жолоб. Ну а з травня минулого року – бойовий лікар з позивним Бетон. Чи треба казати, що розмова двох колег вдалась ще тою. Чого варта історія про перці, печені наголяса, але в бронику, бо під касетним обстрілом! Або ж про хірургічний зажим замість турнікету; незнищенне знищене військове майно та домовляння з зарубіжними промоутерами про закорданні гастролі гурту наступного року. Бетон запевняє: нічого про дату нашої перемоги не знає. Але втомився від небуття вдома. От і розписує життя без війни. Справжні історії героїв слухайте в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо».

Пройти всі страхи і почати сміятись з війни. Герой цього епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо» - Хазе, командир розвідки з 125 окремої бригади ТрО . Такий незвичний позивний дістався йому ще в дитинстві. Тож як естафету приніс його у тероборону, куди прийшов попри білий квиток і попередні приписи про непридатність до військової служби. «На війні немає непридатних людей. Тут кожен може і повинен знайти своє місце»,- знає чоловік. Він не хоче цю війну передавати своїм дітям і робить все, щоб закінчити її нашою перемогою. Про страх і сміх під час обстрілів; про кріп і огірочки на фронтовому городі; клінінгову компанію «Восток» і підтримку з дому говорили з Іриною Вовк під щебіт пташок, вибухи та завивання повітряної тривоги десь на позиціях в Донецькій області…

Морпіх Гриб не вибирав цієї війни – вона накочувалась на нього щораз новими викликами – побиттям студентів, розстрілами Майдану, захопленням Криму, а потім Сходу України. Спочатку він до останнього тримав київські барикади; потім буквально одівав –взував - озброював українське військо. Зрештою записався резервістом до легендарного 503 батальйону морської піхоти і вже 24 лютого їхав з побратимами у свою частину під Маріуполь – бити ворога, захищати рідну землю… Невигадані історії наших героїв в воєнному подкасті Львівського радіо «Тримаю небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Він ніколи не рахував, скількох вивіз з поля бою – бо там не до того. Найперше зосереджуєшся діяти швидко і вправно. А коли уже допомогти нічим, тоді намагаєшся відволікти від важких думок. Анекдот в тему чи розпитування про дітей – все годиться в ці останні миті, лиш би не розмови про війну,- ділиться своїм набутком бойовий медик морської піхоти з позивним Знахар. Він щасливий, що не доводилось допомагати ворогу, бо фахова етика до цього зобов’язує, а другий рік на фронті і довгий список полеглих знайомих волають про помсту. Про перше і друге правило турнікета; про заповідь не прив’язуватись до побратимів і смерть як повсякденну річ слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Лось пішов 24 лютого в тероборону Києва, щоб героїчно загинути і не бачити поразки своєї країни. Він знав майже напевне: сутичка буде звитяжною, але короткою. Бо сили нерівні. Бо так було в часи УНР, а потім УПА…А вже як відбили напад на столицю і отримали наказ висуватись вслід за ворогом, отоді повірив в нашу майбутню перемогу, з’явилось бажання вижити і повернутись додому. Попереду нашого героя чекали оборона Бахмуту, 7 місяців полону, порятунок з пекла та новий рубіж – повернення в стрій. Чому Лось? Чому піхота? Чому після тортур полону має знов повертатись у військо?- Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту «Тримаю небо», продовжує писати «на нулі» справжні історії визвольної війни.

Ми сьогодні знов у Бахмуті. Тут ні на день, ні на годину, та навіть на хвилину не припиняється війна – не стихає стрілецька зброя, артилерійські обстріли, атаки з повітря. У нашого героя, військового розвідника Кука, війна не припиняється майже десять років – відтоді, як вирушив на Майдан. Війна змінювала інтенсивність, обличчя поруч та засоби. Проте незмінним залишається ворог і ціль – захистити свою землю і перемогти.Про це розмова «на нулі» із циклу воєнного подкасту «Тримаю Небо», який веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Між затишною приватною клінікою і салоном фронтового евака лиш одне прохання знайомого: нам потрібен фельдшер із вмінням робити внутрішньовенні ін’єкції. Так Багіра (а в цивільному житті Христина) потрапила на точку, звідки медики забирають поранених і вбитих в бою. Її розповідь проведе вас дорогою між життям і смертю. І залишить із палкою рішучістю докладати і своїх рук, аби наша Перемога стала хоч на мить ближчою. Воєнний подкаст «Тримаю небо» пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк. точка_евакуації200_300Львівське_радіо/LvivradioLviv_podcast_studioТримаю_небо

Після трьох поранень у Геолога фактично цілого місця на тілі немає. Каже про себе: включився «режим равлика». Це коли тобі добре в своїй мушлі і нікуди не поспішаєш. Щиро зізнається – стомився дуже. Але якщо медкомісія визнає придатним, то знов повернеться до своїх морпіхів. Бо кожному зараз треба бути корисним. Про особисту точку неповернення та науку війни, прогнози майбутнього контрнаступу та швидкої перемоги Геолог розповідав у госпітальній палаті Ірині Вовк, авторці і ведучій воєнного подкасту «Тримаю небо».

Воїн-десантник з позивним Ена воює з 14-го року. А на Майдані ще з 13-го. Потім було протистояння в Криму і точка неповернення, коли в його Євпаторію увійшли регулярні російські війська. Стало очевидним: мирно ми нічого не доб’ємось, на силу треба відповідати силою. З того часу, якщо не в госпіталі, то Ена постійно на фронті. Крім ДАПу і Дебальцевого, пройшов усі гарячі точки цієї війни. Тим, кому не терпиться знати, що буде далі, наш герой каже: результатом цієї війни має стати розпад Росії. Цієї країни не має бути на карті світу. Інакше війна ніколи не скінчиться. А кожен має робити для цього все від нього залежне. Воєнний подкаст «Тримаю небо» пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Боги війни під Бахмутом – то піхота, – каже артилерист із позивним Староста села. Він завжди знав, що доведеться воювати з росією, тож 24 лютого зустрів не тільки із зібраним заплічником, а й пластунським вишколом і тактичною підготовкою. Гарматну справу вчив на марші, бо туди скерували з військкомату. А зацікавлена людина, – переконаний Староста села, – може навчитись будь-чому. Звідки такий незвичний позивний? Чому російська війна була неминучою та доки оборонятимемо Бахмут, – слухайте в новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його пише «на нулі» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Повернення в Крим – це питання часу, – не сумнівається офіцер ВМС України з позивним Моряк. Багато з його нинішніх побратимів вимушено покинули півострів в 2014-му; мають що згадати ворогові, і зайве мотивувати їх тримати фронт, тобто Чорне море. Звідти прислала чергову історію російсько-української війни журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

У Бахмуті зараз дислокується підрозділ нашого героя – розвідника з позивним Комар. Його перша зброя – бруківка Майдану, а перше бойове хрещення – водомети Беркуту на Грушевського. На Схід вирушив з першими загонами добровольців, проте у військо зміг потрапити щойно в 2016-му, коли досяг повноліття. Воїн розповідає про свої фронтові дороги- досвід-втрати і сухо зазначає: всі прекрасно розуміють, що не всі виживуть. Але війна триває, і ми не опустимо руки. Про важку ратну працю наших солдат, щоденний подвиг та спільний обов’язок вміти захищати свій дім слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.

Ми ходимо під Богом рівно стільки, скільки нам відпущено. Командир роти штурмовиків 80-ї десантної бригади з позивним Хома має 9-річний досвід українсько-російської війни. Тоді, в 14-му, наче примірялись. Тепер – справжня брудна війна з болем, кров’ю, великими втратами, найбільше – цивільного населення… Як би не було важко, мета одна – вийти на кордони 1991-го. Зрештою, в Хоми більш амбітні цілі. Про збори в лютому 22-го; про відступ з Лисичанська і наступ під Харковом; про корисний страх і культ своєї землі слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.