В його очах - вічне сяйво кубинського сонця. Воно зігріває і радіє всім, але всю свою красу і тепло відкриває тільки обраним. І він став обраним.
З 13 років він грав у сільському бенді, а у 16 увійшов до складу кубинського Національного оркестру всіх зірок. Вже тоді він зрозумів, що його сонцю тісно в рамках одного жанру, одного оркестру та однієї країни. І далі почалася історія, яка стала фільмом «За любов чи за країну».
Відповідь він знайшов у музиці. Заради музики він одного разу пробрався на корабель для зустрічі із своїм кумиром Дізі Гілеспі і показав йому всю красу музичної Куби. Заради музики він переїхав до Штатів. Заради музики він попросив провести його за лаштунки Большого Театра, щоб отримати один-єдиний урок від соліста оркестру, відомого трубача Тимофія Докшицера.
Заради музики він часто повертається до класики і залюбки виконує Рейнгольда Глієра, або концерт для труби Олександра Арутяняна. Заради музики він сам пише класичні твори для труби і постійно вчиться у майстрів. Заради музики він грав не тільки із з Френком Сінатрою, та сотнею джазових зірок, а і з Барбарою Стрейзанд, Глорією Естефан і Алішою Кіс.
Він зігрів під кубинським сонцем десятки саундтреків до кінострічок, а найголовніше - він наповнив своїм щирим, теплим і таким безтурботним сонцем джаз. Батьки назвали його Артуро. А ми називаємо його Легендарний Артуро Сандовал.