Рекрутчина — це коли селян забирали на службу не на рік і не на три.
На двадцять п’ять років.
Для общини це означало втрату робочих рук, борги, розпад сімей. І напруга постійно кипіла.

Щоб ця напруга не вибухнула, влада залишала один «клапан» — алкоголь.
Шинок у селі був не просто торгівлею, а механізмом керованої покори:
там розчиняли гнів, борги, страх.
П’яна громада — роз’єднана громада, з якої легше «виділити» когось у рекрути.

Коли ж у 1858–1859 роках громади вирішили більше не пити — почались тверезницькі бунти.
І держава відповіла показово:
солдати силоміць відкривали продаж і навіть заливали горілку через воронку тим, хто відмовлявся пити.

Це був не просто акт жорстокості.
Це був ритуал підкорення:
якщо тебе можуть примусити пити, тебе потім легко примусять і служити.

Так алкоголь став не лише джерелом податків, а знаряддям для рекрутчини.
Імперія вливала покору — спочатку в горло, потім у голову.