Розповідь про нього не можна розпочати словами про бідну родину. Зовсім навпаки. Його дід був одним із найбагатших афроамериканців, а його батько отримав блискучу освіту і мав стабільну і дуже прибуткову стоматологічну практику. Любов до розкішного життя у нього була з дитинства, але продовжувати справу батька чи діда він не збирався. Дорога в спорт йому була закрита через слабке здоров’я. Залишалася тільки музика.
Він обрав трубу. А його перший викладач заборонив йому використовувати вібрато. Так і народилося його унікальне чисте звучання - переважно у середньому регістрі - з яскравими і довершеними короткими музичними фразами. Ніхто б не наважився назвати його віртуозом, але Дюк Елінгтон порівняв його з Пікассо.
Якщо б джазу не існувало, то він би його створив. Ну окей, половину джазу. Майже 50 років зі свого життя він шукав, як вийти за рамки власного болю, власних переживань і власних демонів. І допомагала йому в цьому тільки музика. Залишаючись достатньо закритою людиною, він відкривав нові таланти, нові стилі та напрямки. Його називають одним із засновників бі-бопа, модального джазу, кул-джазу, джаз-року, ф’южн, а в останньому альбомі він звернув увагу і на хіп-хоп. Він назавжди змінив не тільки джаз, а і життя багатьох митців та музикантів, які до джазу не мають жодного відношення.
Шанувальники називають його Чорним Принцем Джазу або Князем Темряви... А ми називаємо його - Легендарний Майлз Девіс.