Християнські Проповіді

«Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь» (Євр.13:20-21). Бігаючи чи прогулюючись вранці Віттеберзькими луками вздовж Ельби, ви не зустрінете жодної вівці. Однак, козуль, тобто маленьких оленів, можна зустріти десятки. Сьогодні, наприклад, я зустрів 13 козуль. Найбільше число їх одного весняного ранку було 33. Маленький олень лякливий. Однак, у своєму переляку він не нагадує безпорадну вівцю, але радше великого прудкого зайця, який знає як втікати. Великий же олень знає собі ціну і лякатися чи втікати він просто так не буде. У Віттенберзі великого оленя можна побачити у місцевому зоокутку, якого називають скорочено «НАБУ».Однак, не тільки образ оленя сьогодні ми будемо використовувати для розкриття Божого об’явлення у Його слові, але перш за все, це образи Доброго Пастиря та овець, які традиційно розглядаються на другу неділю після Великодня. Запитаєте, що спільного між оленем і ягням? Що їх може поєднувати між собою? Хіба бувають вони у компанії один з одним?

Бо так промовляє Господь Саваот: Ще раз, а станеться це незабаром, і Я затрясу небо та землю, і море та суходіл! І затрясу всіма народами…  і на цьому місці Я дам мир, говорить Господь Саваот (Огій 2:6-9).Ці слова пророка Старого Заповіту, котрий писав пів тисячоліття до Христової смерті, відносять нас на два тисячоліття назад до Єрусалиму, де на той час, ще стояв Храм Господній, а в околицях міста ще можна було знайти той порожній гріб багатого, про порожність якого будуть говорити всі наступні покоління після цього. Як храм, так і гріб протягом двох діб пережили одне і теж природнє явище, спричинене надприродними силами. Тобто, як і храм, так і гріб були свідками двох землетрусів, які пов’язані між собою однією і тією ж особою, котру ми називаємо нашим Господом, і воскресіння Якого ми сьогодні святкуємо.Про перший землетрус, засобом якого Бог нас навчає про життя і спасіння, апостол Матвій пише: А Ісус знову голосом гучним скрикнув, і духа віддав... І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих (Мт.27:50-52).Господній храм в Єрусалимі головно складався з двох приміщень: Святого Місця і Святого Святих, дві та одна третя частини храму відповідно. У Святому Місці знаходились: семисвічник, стіл для показних хлібів та вівтар кадіння. Лише священикам дозволялося туди заходити. У Святому Святих раніше, тобто ще за Першого храму, до Вавилонської неволі, знаходився Ковчег Заповіту зі скрижалями Заповідей Божих. За часів Другого храму, з яким мав справу Ісус, Ковчега Заповіту вже не було. Порожнє місце Святого Святих і Святе Місце розділяла товщелезна завіса, 10 на 15 метрів. За цю завісу в Святе Святих міг зайти лише раз в рік тільки на День Викуплення, Йом Кіпур, лише первосвященик, щоб покропити там кров’ю жертовних тварин на викуп за свій гріх і гріхи народу.Запитаєте: Для чого це все? Для чого завіса? Чому Бог відділив Себе від людини? Чи людина сама по собі не є святою і праведною? Чи людина не створена за образом і подобою Божими? 

А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх. А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті! А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий? А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського! (Мт.21:1-11)

Своє друге соборне послання апостол Петро завершує такими словами: “Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь.” (3:17-18). Саме в цих останніх словах послання, власне останніх записаних для нас словах апостола Петра, знаходиться визначення теми самого послання: “Щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа.”  Головна слабкість серед першого покоління віруючих, до яких промовляє Петро, це брак зростання у Християнському житті. У цьому знаходиться кожна громада, вік якої не перевищує 30 років. Наша громада – не виключення. Боже Слово породжує нових християн, проте занадто багато з них залишаються духовними дітьми, що чинить їх вразливими до власних страхів і сумнівів, до фальшивих учителів, і до лукавого. Петро ніби наперед знає наші «відмазки»: «Я не знав, чого від мене сподівалися». «Я не можу змінити своїх звичок і захоплень, моїх доріг». «Мені не потрібно змінювати свого життя, оскільки ми живемо під благодаттю».

Ріст чи зростання є однією з головних ознак фізичного здоров’я малюків. Кожного разу, коли хтось із моїх малюків відвідував дільничного лікаря у перший рік їхнього життя, його вимірювали, вимірювали довжину тіла, масу тіла, довжину обсягу грудної клітки. Кожен з малюків, чи то Іванко, чи Соломійка, чи Матвійко, за свій перший рік виросли більше ніж на 20 см і набрали маси тіла більше ніж 7 кг. Так само і в нашому духовному житті повинен бути ріст, зростання. Саме духовному росту апостол Петро присвячує своє Друге соборне послання, росту в благодаті та пізнанні нашого Господа і Спаса. Коли апостол нагадує нам про Господнє Преображення, він зосереджує нашу увагу на рості у нашій впевненості в тому, в що ми віруємо.«Тому то ніколи я не занедбую про це вам нагадувати, хоч ви й знаєте, і впевнені в теперішній правді. Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об'явив був мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам'яті» (2 Пет.1:12-15).

Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому! Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває! Ось тому то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних,  дорогу бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!

«Та все зачинило Писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа» (Гал.3:22).За своєю природою люди не знають і не можуть знати Євангеліє, яке Бог об’являє лише у Своєму святому Слові. Там ми читаємо, що лише в Імені Ісуса Христа ми можемо знайти спасіння, як це проголошує апостол Петро: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Він, як Бог і Людина в одній особі, примирив грішних людей з розгніваним Богом і викупив їх. Багато ображаються від такого послання і думають, що «якщо немає спасіння поза Христом, як тоді отці у СЗ, кому був проголошений закон, могли спастися?».

На п’ятдесятий день після Пасхальної суботи юдеї святкують Свято Врожаю чи Свято Тижнів. Врожай зернових зібраний. Погода для подорожі Середземним морем найсприятливіша у порівнянні з двома іншими великими святами юдеїв: Пасхи та Кучок. Через те, кожний побожний юдей намагався прибути до Єрусалиму на Свято Врожаю, щоб подякувати Богові за Божий Врожай. Ті, хто не міг прибути до Єрусалиму, святкували по синагогах по всій Римській імперії та за її межами. Приносились добровільні пожертви. Тої неділі все було за звичаєм, як і попереднього року на день П’ятидесятниці, день отримання Мойсеєм Десяти Заповідей та всього Закону. Проте в Бога був Свій план на П’ятидесятницю 30 року. Те, що обіцяв Ісус стосовно Духа Святого, ось має статися.

Описуючи славний в’їзд Ісуса в Єрусалим, у місто Володіння Миру, євангеліст Лука зосереджує нашу увагу на храмі, місці перебування Живого Бога. Спочатку Ісус наближається до Єрусалиму, а потім входить у Єрусалимський храм, святе місце у місті Володіння Миру. Старий Заповіт навчає про рівні святості, що пов’язані з Божою присутністю у скинії заповіту та храмі. Рівень святості зростає при наближенні до місця перебування Бога, Котрий сидить на престолі херувимів, що над ковчегом заповіту. Нечисті люди та речі повинні залишатися зовні табору чи міста, бо святий Бог перебуває посеред Свого народу. Скинія, а пізніше храм, мали три частини, кожна з яких підвищувала рівень святості: зовнішній двір, Святе Місце і Святе Святих. Рівні святості обмежували вхід для певних осіб. Храм Ірода, який стояв у Єрусалимі в Ісусові дні, обмежував присутність язичників (поган) найвіддаленішим двором. Юдейські жінки могли піти далі до так званого «жіночого двору». Лише юдейські чоловіки могли ввійти до «двору Ізраїлю», двору, що прилягав до самого храму. Вхід же у храм був обмежений лише для тих, хто був належно покликаний та освячений для служіння у храмі. Навіть вони могли туди ввійти лише у визначений час. Коли Ісус наближувався до Єрусалиму, Він проходив три рівні. Перший рівень Лука описує наступним чином: «І ото, як наблизився до Вітфагії й Віфанії, на горі, що Оливною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто із людей не сідав. Відв’яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: Нащо відв’язуєте?, відкажіть тому так: Господь потребує його. Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв’язувати, хазяї його їх запитали: Нащо осля ви відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І вони привели до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простилали одежу свою по дорозі» (Лк.19:29-36). Основний наголос при описанні першого рівня, першого серпантина Ісусового наближення до Єрусалиму, знаходиться на ослі. Учні повинні знайти осля, на якому ще ніхто не їздив, подібно до того як згодом інші знайдуть гріб, в якому ще ніхто не лежав. Знайшовши осля, вони мали його відв’язати і привести до Ісуса. Чому осля? Старанний учень СЗ знає це зі пророцтв, що коли Месія буде в’їздити в місто Володіння Миру, Він зробить це на осляті, на якому ще ніхто не їхав. Хіба не обіцяв подібного Яків для дому Юди в книзі Буття: «Він прив’язує до винограду свого молодого осла, а до вибраної виноградини сина ослиці своєї. Він одежу свою буде прати в вині, а шату свою в виноградній крові!» (1М.49:11)? А пророк Захарій хіба не проголошував: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (Зах.9:9)? Ось Цар твій гряде, Єрусалиме, Його престолом стане хрест, а Його слава у глибинах ганьби.Друге, середнє, коло серпантину наближення Ісуса до міста Володіння Миру Лука описує так: «А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті! А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: Учителю, заборони Своїм учням! А Він їм промовив у відповідь: Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (19:37-40).

«Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку» .

"А вишній Єрусалим вільний, він мати всім нам! Бо написано: Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породі не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка! А ви, браття, діти обітниці за Ісаком! Але як і тоді, хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. "

Псалми 42 і 43 є однією молитвою, оскільки вони об’єднані спільною темою, спільним приспівом і одним заголовком. «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся?» — це плач левитів, яких було відлучено від їхнього улюбленого храму в Єрусалимі. Це також молитва віруючих, які бажають перебувати у Божому Слові, поклоняючись Отцеві у дусі та правді, водночас розуміючи, що вони приходьки і чужинці у цьому світі, в якому вони терплять утиски. «Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!» — підбадьорює себе такий віруючий.«Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем? Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу… Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!» (Пс.42:2–6).Кожна з трьох частин псалма завершується приспівом, який промовляє як про смуток і стурбованість псалмиста тим, що він відірваний від Господніх святкувань, які відбувалися в Єрусалимському храмі, так і про його надію на те, що він зможе приєднатися до цих святкувань ще раз. Хоча смуток присутній в кожному з трьох куплетів, проте відбувається зміцнення надії при проходженні через псалом. Про подібний поступ надії віруючого Нового Заповіту пише апостол Павло римлянам:«Отож, виправдавшись вірою, маємо мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим.5:1–5).У першій частині псалма переважає прагнення і смуток. Про надію головно каже приспів. Прагнення псалмиста до Бога порівнюється з прагненням оленя до води. Наступною після потреби повітря для нашого дихання є потреба води для вгамування спраги, що складає одну з найнагальніших потреб нашого життя. Спрага дуже швидко стає невідкладною потребою для вгамування. Так само сильно псалмист прагне Божої присутності.Важко для нас зрозуміти повноту прагнення, яке мав народ Ізраїлю до храму в Єрусалимі, оскільки наше поклоніння не прив’язується до одного міста чи однієї будівлі. Проте жертвоприношення і багато найважливіших релігійних обрядів поклоніння Старого Заповіту могли відбуватися лише в Єрусалимському храмі. Таким чином, бути відрізаним від храму означало не мати змоги брати участь у найважливіших подіях поклоніння. Звідси, вже буде легше зрозуміти, чому віруючий, який прагне до Бога так сильно, як олень прагне до водних потоків, бажає потрапити до Єрусалиму та його храму. Звісно, справжньою потребою була не сама будівля, не храм сам по собі, а потреба була в Бозі, Котрий є джерелом життя як для тіла, так і для душі.Розпач псалмиста посилюється насмішками ворогів, котрі кажуть: «Де твій Бог?». Розпач не лише приносить йому смуток, але й докір до Бога. Псалмист настільки у відчаї, що його сльози стали йому за їжу, тобто смуток охопив його настільки, що він не може їсти...Слухати далі...

Дії 13:16-41, де ми маємо виголошену апостолом Павлом проповідь у синагозі Антіохії Пісідійській.Будучи посланими Святим Духом від громади християн Антіохії Сирійської, Павло і Варнава вже звіщали Євангеліє Ісуса Христа на острові Кіпр, а перепливши частину Середземного моря від Пафа до Пергії, піднялися в гори та ввійшли до адміністративного центру південної частини римської провінції Галатії, тобто до Антіохії, що знаходиться на території теперішньої Туреччини. І як це був звичай у Павла, спочатку вони ввійшли до місцевої синагоги, щоб перше звістити Добру Новину своїм співвітчизникам, юдеям: «А по відчитанні Закону й Пророків, старші синагоги послали до них, переказуючи: Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте! Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: Послухайте, мужі ізраїльтяни, та ви, богобійні!» (13:15-16).Сьогодні часто можна почути, що народ, який не знає своєї історії немає майбутнього. Чи як казав римський оратор Цицерон, що не знати про те, що відбувалося до твого народження, це бути постійною дитиною. Так для нас, українців, важливо знати і пам’ятати, що саме Україна є прямим нащадком Русі, до якої Російська Федерація ніякого етнічного, культурного та історичного стосунку немає, про це нагадує наш герб. Нам також варто пам’ятати, про що нагадує наш гімн, що ми козацького роду, якому властиве виборювання і відстоювання його незалежності. Саме в такому світлі потрібно дивитися на історію України двадцятого сторіччя, про що нагадує нам наш державний прапор.Справді, дуже важливо знати історію свого народу, а якщо ця історія також є історією спасіння всього людства, важливість важко перенаголосити. Через те, звертаючись до своїх співвітчизників, апостол Павло розпочинає свою проповідь Божого Слова зі короткої історії народу Ізраїлю, в якій усі благодатні Божі діла і події вели до приходу Сина Давидового, Христа Спаса:«Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив народ, як він перебував у єгипетськім краї, і рукою потужною вивів їх із нього, і літ із сорок Він їх годував у пустині, а вигубивши сім народів в землі ханаанській, поділив жеребком їхню землю між ними, майже що по чотириста й п'ятидесяти роках» (17-20).В історії спасіння Ізраїлю, що також і нашого спасіння, діє тільки Бог. Це Бог вибрав, підвищив, вивів, годував, вигубив сім народів, дав спадщину. 450 років – це 400 років в Єгипті, 40 років у пустелі, та 10 в Ханаані до завершення розподілу землі.«Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів давав. А потім забажали царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з Веніяминового племени, на чотири десятки років. А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде» (20-22).Ізраїль не знищив усіх поганських народів на Обіцяній Землі, як того наказував Бог. Результатом цього був постійний неспокій та численні конфлікти між Божим народом і поганами, які його оточували. У ці важкі часи Бог давав Своєму народові суддів. Це не були люди, які вирішували судові справи, але обдаровані духовно і фізично чоловіки і жінки, які допомагали Ізраїлю перемагати ворогів. Останнім таким суддею від часів Мойсея був Самуїл. Хоча Самуїл виконував своє служіння добре і мудро, непокірний народ захотів царя. Саул був царем, якого вподобали собі люди. Давид був царем за вподобанням Божого серця.Продовження в аудіо...

«І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий...» (Лк.24:30-31).Так закінчився для двох учнів перший день тижня, день Воскресіння їхнього Господа Ісуса Христа.Майже рік назад для п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, день також йшов до завершення. А після слухання про Боже Царство і зцілення хворих до Ісуса підійшли дванадцятеро та й сказали Йому: «Відпусти вже людей, нехай вони йдуть у довколишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлюдному!» (Лк.9:12). «І сказав Він до учнів Своїх: Розсадіть їх рядами по п'ятидесяти. І зробили отак, і всіх їх розсадили. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали народові. І всі їли й наситились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів» (Лк.9:14-17).Трохи згодом, будучи на самоті зі Своїми учнями, Ісус запитав їх: «За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків. А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого! Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це. І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне!» (Лк.9:18-22).Коли ж це пророцтво про Сина Людського вже виповнилося, саме того ж дня, двоє учнів ідуть із Єрусалиму до села Еммаус. По дорозі вони розмовляють між собою. Ось до них підходить Незнайомець. І не даючи Себе впізнати, запитує їх: «Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося... А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він... І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили...» (Лк.24:17-24).Чи не нагадують ці двоє учнів багатьох з нас? Ніби всі про все знають. Знають, що Божий Син стався людиною, що Він страждав, помер на хресті, був похований та воскрес на третій день. Більшість навіть вітають один одного: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». Проте, як усе це стосується їх особисто, залишається для них закритим, подібно до цих двох учнів, що йшли з Єрусалиму в Еммаус.Вони знали Його як Ісуса Назарянина, котрий на початку Свого публічного служіння читав про Себе в синагозі міста Назарет від пророка Ісаї: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк.4:18-19). Вони визнавали Його за Пророка могутнього в ділі та слові, Пророка, про якого писав Мойсей: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати» (5М.18:15). Вони мали навіть на Нього якісь месіанські сподівання, які мали відповідати Божому плану визволення Ізраїлю, бо ходив Він «перед Богом і всім народом».Продовження в аудіо...

«А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений. Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його! Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли. Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахилившися, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов. Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих. І учні вернулися знову до себе» (Ів.20:1-10).Чому ми боїмося смерті?Марія боялась… Її Ісус мертвий… Вона не лише втратила дорогого їй друга, але й усю надію на спасіння. Рано вранці, першого дня тижня, Марія йде до Ісусового гробу. Не доходячи до місця, вона “бачить, що камінь від гробу відвалений.” Зі страхом Марія біжить назад до Єрусалиму, щоб сказати Петрові та Іванові цю жахливу новину: “Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!” Вона не розуміла, що означає порожня могила. Налякана, Марія бачила лише смерть.Ми пізнаємо чи коштуємо смерть різними способами. Когось смерть лякає невідомістю потойбіччя. Ми часто боїмося того, чого не знаємо, чи чого не бачили. Смерть лякає, бо вона веде до невідомого. Смерть також лякає, бо вона часто болюча, і не лише для помираючого, але й для залишеного… Жінка помирає від хвороби, плин якої швидкий або повільний. Чоловік гине раптово на війні чи у якійсь трощі. Як би не приходила смерть, вона робить це несподівано. Ми не так часто готові до смерті. Ми боїмося смерті і не хочемо мати з нею справи. Помираючі змушують нас думати про нашу смертність. Це не ті думки, якими ми хотіли б себе розважити.Деякі люди не лякаються смерті. Вони розглядають її як перехід у небуття. Це просто кінець, чогось іншого поза цим не варто чекати. Таким є природний плин усього живого. Марно знайти якийсь зміст чи то в смерті, чи то в житті. Ми – це просто біологічні процеси випадкового матеріалу випадкового світу. Ми живемо, трудимось і помираємо. Це все.Однак, для більшості з нас смерть представляє втрату, найболючішу з усіх втрат. Смерть забирає в нас найближчих. Вона розділяє нас від тих, хто наповнюють наше життя. Смерть залишає нас самотніми. Перед обличчям смерті – ми немічні та безпорадні. Медичні досягнення можуть допомогти у лікуванні хвороби чи у подовженні життя, проте смерть залишається кінцем.Як би ми не розглядали смерть, кожен з нас зустрінеться з нею. Ніхто не застрахований від неї. Однак те, що багато не знають, це те, що фізична смерть є лише блідим образом значно глибшої та серйознішої смерті. Всі ми за природою мертві перед Богом. Наше тлінне існування знаходиться у гострому контрасті до того життя, чим є сам Бог і що Він бажає нам дати. Бог – це життя, Він живий. Лише Бог Сам по Собі є, і Він є поза всього іншого. Усе інше отримує своє існування, своє життя, від Нього. Він - “живий Бог.” Усі інші “боги,” які зовсім не боги, є лише ідолами.Лише у світлі Божого життя ми можемо справді зрозуміти нашу смерть. Наша смерть, що вкорінена в Адамовому гріху, є спільним спадком всього людства. Вона перечить Божому життю. Бог створив нас жити, вдихнувши в нас життя … Проте ми повстали. Ми відкинули Його слово. Ми вибрали смерть. Ми вибрали гріх. Саме тому наша смерть – це так серйозно. Хіба це вже так дивно, що ми боїмося? Хіба дивно, що ми не знаходимо ніякого змісту в смерті? Це вже не дивно, що наші скорботи такі глибокі. Смерть лякає! Вона беззмістовна! Вона приносить нам нескінченні скорботи!Продовження в аудіо...

«І коли вони наблизились до Єрусалиму, до Вітфагії й Віфанії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви знайдете зараз прив'язане осля, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: Що це ви робите? відкажіть: Господь потребує його, і відішле його сюди зараз. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'язане коло воріт із надвору було при дорозі, і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: Що ви робите? Пощо осля ви відв'язуєте? Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, і відпущено їх. І вони привели до Ісуса осля, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень, натяту в полях. А ті, що йшли перед Ним і позаду, викрикували: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Осанна на висоті!» (Мк.11:1-10).Цей день відомий як Вербна чи Пальмова неділя, початок Святого чи Страсного тижня. Від початку Свого публічного служіння Ісус не вперше приходить до Єрусалиму. Євангеліє від Івана згадує щонайменше чотири випадки перебування Ісуса в Місті Миру до Вербної неділі. Проте це було Його останнє прибуття і Він знав, що Його там чекало.Щонайменше тричі Ісус казав Своїм учням по дорозі до Єрусалиму: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» (Мк.10:33-34).Отже, Він йде, будучи готовим виконувати волю Свого Отця і викупити людство через Його страждання і смерть. Учні визнали Його за Христа, хоча ще повністю не розуміли, що це означає. В Єрихоні Вартимей звертався до Нього як до Сина Давидового. Інші називали Його Сином Божим. Те, що відбувалося в ту неділю, учні зрозуміють вже після Його вознесіння, а більшість людей аж після П’ятидесятниці.Прийшовши на Оливну гору, що поблизу Вітфагії й Віфанії, Ісус посилає двох учнів до найближчого села за ослям. Якщо хтось питатиме їх, для чого вони відв’язують осля, то вони мали казати, що його потребує Господь і незабаром Він поверне його. Все відбулося саме так, як казав Ісус. Що наголошувало на божественності Останнього і чудесному плину самої події. Те, що власники осляти дозволили учням узяти осля і його матір, означало, що вони знали Ісуса і довіряли Йому. Безперечно, їм було відомо про багато чудес, учинених Господом, зокрема про останнє чудо – воскресіння Лазаря.Той факт про «осля, що на нього ніхто ще з людей не сідав» вказував на його використання для священної обрядової цілі. Що могло бути більш священним, ніж увезення Агнця Божого до Єрусалиму для принесення Його в жертву? Хіба пророк Захарій не проголошував ще 500 років назад про це: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (9:9)?Ягня на осляті. Таке побачиш не часто, можливо в цирку, хоча навіть там такого не буде. За чотири дні до Пасхи євреї мали вибрати ягня в жертву, ягня безвадне. Було багато молодих безвадних ягнят, проте лише одне було справді без вади, чисте, досконале, без гріха. І це одне Ягня їде на осляті. А як щодо всіх тих багатьох ягнят, яких приносили у жертву за всі часи Старого Заповіту? Вони мали лише тоді якесь значення, якщо вказували на те одне Ягня, що їде на осляті.Продовження в аудіо...

«Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1Кор.1:22-24).Для острівної держави, такої як Велика Британія, життєво-важливими були, перш за все морські комунікації, система кровообігу економіки країни. У роки Другої світової війни від налагодженої роботи морських шляхів залежало життя британців. Якщо прямому загарбанню німцями Великої Британії заважало море, то перекриття нацистами морських шляхів, означало смерть Британської економіки та неможливість отримання допомоги з Америки. Через те, для Великої Британії головна битва Другої світової війни була морською.Для британського військового морського флоту надзвичайно важливо було знати про пересування німецьких підводних човнів і кораблів, які найчастіше нападали на морські продовольчі та сировинні каравани, що прямували з Америки. Для безпеки вантажу військовому конвою необхідно було знати місце нападу противника. Адже розтягнутість каравану практично унеможливлювала швидке реагування конвою. Останній також міг бути зненацька затоплений. Британські військові легко лапали хвилю зв’язку супротивника, однак, що вона передавала, для них було повною загадкою.Код шифрування німецького зв’язку так і називався «загадка», бо грецьке слово, яке при цьому використовувалось було «enigma». Для шифрування німці використовували спеціальну машинку, яку також називали «enigma». Ця шифрувальна машинка навмання вибирала цифрові комбінації, розшифрувати які могла лише така ж сама машинка з вірно введеним алгоритмом декодування.До середини 1943 року рух німецьких човнів був повна enigma для британського флоту. Тисячі де-шифрувальників день і ніч працювали протягом декількох років без жодних результатів, щоб зламати «enigma». Лише після того, як одна з машинок потрапила в руки британських математиків разом з одним перехопленим розшифрованим повідомленням, вдалося зламати код. І лише після того, як enigma була зламаною, Британський флот зміг переломити хід бойових дій на свою користь.Така enigma для природньої людини, людини, якою ми всі народилися, якою кожен з нас був від народження, яку апостол Павло називає тілесною, а ми називаємо гріховною, є Слово Боже. Мільйони намагалися і намагаються своїми власними зусиллями зламати шифрувальний для них код. Однак, і по сьогоднішній день Слово Боже, Святе Писання, залишається для них нерозкритою еніґмою. Ті, хто вважає себе мудрими у цьому світі, що тільки і не використовували, щоб зламати код enigma.Серед так званих декодувальних ключів цього віку можна знайти філософії Аристотеля і Платона, теорію еволюції Дарвіна, психологію Фрейда, діалектику Гегеля, політекономію Маркса, чи просто звичайний людський досвід, звичайні переживання, відчуття чи глузд самої грішної людини. Однак, слова апостола стоять непорушними: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1Кор.2:14).Тілесна, або грішна, людина вважає себе мірилом усього, розглядаючи все з позицій людської мудрості та сили. І коли така людина береться за Боже Слово, для неї Писання завжди залишатимуться нерозгадана enigma. Через те і пише апостол Павло: «Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» (1Кор.1:20-21).Продовження в аудіо...

«Раз вигонив Він демона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А народ дивувався. А деякі з них гомоніли: Виганяє Він демонів силою Вельзевула, князя демонів... А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, само проти себе поділене, запустіє, і дім на дім упаде. А коли й сатана поділився сам супроти себе, як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзевулом вигоню Я демонів. Коли ж Вельзевулом вигоню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам суддями. А коли перстом Божим вигоню Я демонів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає!» (Лк.11:14-23).Коли Ісус прийшов до Капернауму, Він не бажав залишатися невідомим. Бо Він справді хотів, щоб світло Його божественного вчення і надприродних чуд прилюдно засяяло. Саме тому люди приводили до Нього різних хворих і слабих, щоб Він їм допоміг. Серед них також був один сумний, зажурений чоловік, ким заволодів диявол і зробив його сліпим, глухим і німим. Як це і пише Матвій: «Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити» (12:22).Таким чином, цей чоловік не міг бачити Боже діло творення, ані чути Боже Слово, ані проголошувати хвалу Богові. Господь змилосердився над ним, звільнивши його від пут диявола. Відразу після цього цей бідний чоловік знову міг належно використовувати свої очі, вуха і язик, щоб прославляти Бога, і для свого добробуту.Сам Христос показує нам, чого нам навчитися від цього чуда, бо у Своїй проповіді, яку Він відразу проголошує, Ісус порівнює диявола до сильного озброєного чоловіка, який стереже свій маєток. Ніхто не міг його здолати, ані зруйнувати і пограбувати його маєток, допоки Сам Господь Христос, як дужчий, не здолає його, зв’язавши і пограбувавши того.Оскільки це є головне вчення цього чуда, Христос хоче, щоб ми розглядали цього бідного чоловіка як образ всього людства після гріхопадіння, а його нещасний стан відображає владу і силу диявола, які досягнув диявол над людиною через гріх.Справді, первинно людина була створена за образом Божим у правдивій праведності та святості. Людина була шляхетним помешканням для Святого Духа, власне для всієї Святої Трійці. Вона не лише мала здорові очі, вуха і язик, але також її душа була здоровою і досконалою. Людина мала такий гострий і чистий зір, що з усіх Божих творінь, вона знала Господа Бога досконало. Людина мала такі чисті та відкриті вуха, що могла чути Самого Бога і всіх святих ангелів з Ним. Людина мала такий чистий і святий язик, що постійно його використовувала для прославлення свого Творця. Підсумовуючи все це, всі члени людини були нічим іншим як знаряддями праведності, які керувалися Самим Богом, Котрий використовував їх на всяке благо.Людина не залишилась у таких блаженстві та славі. Натомість, вона втратила цю велику славу через гріхопадіння, а замість того впала у велике нещастя і шкоду разом з усіма нащадками. Коли раніше вона була дитям Божим, то тепер вона стала дитям Божого гніву. Коли раніше вона була місцем помешкання Святого Духа, тепер вона стала знаряддям диявола. Коли раніше вона була святою, чистою і досконалою тілом і душею, то тепер вона стала жалюгідною і зіпсутою душею і тілом.Продовження в аудіо...

«Зверніться до Мене й спасетесь, всі кінці землі, бо Я Бог, і нема більше іншого Бога!» (Іс.45:22).«Де ти? Адаме! Де ти?», - кличе Господь. «Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався», - відповідає той, розуміючи, що його викрито, і що ніде сховатися.«Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?» (1М.3:11) – запитує Господь Бог Адама, даючи тому нагоду виправитися, покаятись і звернутися. Проте, чи Адам на таке вже здатний? Чи може він тепер себе виправити, сам покаятись, чи звернутися до Бога за прощенням? Ні!... Радше, він не визнає своєї провини, переводячи її на іншого, навіть звинувачуючи Бога у своєму гріхові: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, – і я їв» (1М.3:12).«Мойсею, Мойсею!» – лунає з палаючого куща. «А той відказав: Ось я! І сказав Він: Не зближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята! І сказав: Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова! І сховав Мойсей обличчя своє, бо боявся споглянуть на Бога!» (2М.3:4-6). Бо так само як і Адам, за природою своєю Мойсей був грішником, тобто, мертвим у гріху і переступу дитям Божого гніву.«Зверніться до Мене й спасетесь»- кличе Господь через Свого пророка.«Самуїле, Самуїле! А він відказав: Ось я! І побіг він до Ілія та й сказав: Ось я, бо ти кликав мене. А той відказав: Я не кликав. Вернися, лягай. І він пішов і ліг. А Господь далі покликав: Самуїле, Самуїле! І встав Самуїл, і пішов до Ілія та й сказав: Ось я, бо ти кликав мене. А той відказав: Не кликав я, сину мій. Вернися, лягай. А Самуїл ще не пізнав голосу Господа, і ще не відкрилося йому Господнє слово. А Господь далі покликав Самуїла третій раз. І він устав, і пішов до Ілія та й сказав: Ось я, бо ти кликав мене. І зрозумів Ілій, що то Господь кличе отрока. І сказав Ілій до Самуїла: Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» (1Сам.3:4-9). Чи міг Самуїл звернутися до Господа, коли навіть не знав, що то саме Він до нього промовляє?...«Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!» (Дії 9:4-9). Чи вирішував щось тут Савло, він же Павло? Чи співпрацював він у своєму наверненні з Богом? Чи провідний переслідувач церкви сам зупинився і звернувся до Ісуса? А що було далі?«Ананію! А він відказав: Ось я, Господи! Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться»(10-11).«І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився» (Дії 9:17-18).«Зверніться до Мене й спасетесь!»- промовляє Господь.Справді, те, що каже Господь, закликаючи нас, чиниться силою Його святого Слова, творчою силою Божого Слова. Бо те, що Боже Слово наказує до виконання, виконується. Ось як це відбулося зі мертвим Лазарем, котрий вже чотири дні як без ознак життя, а його тіло вже розкладається, бо смердить. Слово Боже чинить те, що наказує. Ісус каже гучним голосом: «Лазарю, – вийди сюди!» «І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою» (Ів.11:43-44).«Зверніться до Мене й спасетесь!»- наказує Боже Слово.Продовження в аудіо...