Перший професійний український театр відкрився 1882 року в Кропивницькому. Заснував його письменник і режисер Марко Кропивницький. Долучилися до процесу й драматурги Іван Карпенко-Карий і Михайло Старицький, актори Микола Садовський, Панас Саксаганський і Марія Заньковецька.Це сталося завдяки перегляду в 1881 році пункту Емського указу про заборону україномовних п'єс — їх дозволили ставити, хоч і після показів аналогічного репертуару російською. Втім, вистави «театру корифеїв», як згодом назвали трупу Кропивницького, стали популярнішими за імперський театр і збирали аншлаги в Москві та Санкт-Петербурзі.Попри заборони й неможливість розширювати репертуар, український театр розвивався, а до розвитку української драматургії у різний час долучалися Леся Українка, Іван Франко та Панас Мирний.Ще одна важлива подія — у 20 сторіччі, напередодні закручування гайок у СРСР, з українським театром сталися авангард, Микола Куліш та Лесь Курбас.Але що саме для українського театру зробили всі вищеперераховані, що відбувалося в Україні з театром у радянські роки та у ті самі 1990-і? Чому в 19 сторіччі українським трупам було годі й мріяти про постановки творів Шекспіра і як так вийшло, що на українській театральній сцені Нео з «Матриці» показали задовго до сестер Вачовскі?Про все це у подкастіі DTF Magazine розповідає мистецтвознавиця й театральна критикиня Ірина Чужинова.Інші подкасти DTF Magazine: ⁠donttakefake.com/podkasty-dtf-magazine/⁠