В програмі «Ми з України»: Катерина Шумаріна - переселенка з Києва, яка разом із донькою знайшла прихисток у Латвії на початку повномасштабної війни. Сьогодні вона поступово будує нове життя: долає труднощі, інтегрується, змінює професії та шукає себе на місцевому ринку праці. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень

Коли війна змусила тисячі українців шукати безпечне місце, бухгалтерка з Києва Катерина Шумаріна разом із донькою Мариною опинилася в Латвії. Вибір зупинитися саме в Ризі зробила донька - дівчинка одразу відчула тепло міста.«Вона сказала: мамо, тут я хочу жити, і я не пожалкувала. Рига тепла - і містом, і людьми», - каже Катерина.

Новий шлях у новій країні

У перші місяці було складно: нове середовище, мова, невідоме майбутнє. Але Катерина вирішила інтегруватися повністю. Вона залишила дистанційну роботу бухгалтером і почала працювати з літніми людьми. «У мене донька з інвалідністю, тому я вже мала досвід догляду. Але я зрозуміла, що хочу рости. Пішла вчитися на масажиста, потім - на спа-спеціаліста міжнародного рівня. І це мені дуже близько - через дотик, через тепло допомагати людям», - розповідає жінка.

Її історія - це шлях постійного зростання, навіть через біль. «Труднощі — це лакмусовий папір для кожного. Вони показують, хто ми є насправді. Українці зроблені з металу - міцного, але гнучкого».

 

Сила любові і гумору

Попри нелегку долю, Катерина зберігає почуття гумору. Вона навіть бере участь у стендап-виступах разом з українським коміком Дмитром, який живе в Ризі. «Я просто йому написала - мені було цікаво спробувати. Це перший раз, коли я виступатиму. Але все колись буває вперше», - усміхається вона.

Гумор, каже Катерина, - це її захист і її спосіб не зламатися:
«Коли розумієш, що падати вже нікуди, - треба підніматися. Іноді саме сміх дає сили встати»

 

Натхнення - донька Марина

Найбільше Катерину надихає донька. Марина, незважаючи на хворобу, щодня творить, малює: «Вона може почуватися погано, але все одно встає й каже: Мені треба зробити це. І робить. Для мене вона - приклад. Якщо я здамся, що чекає на неї?»

Марині сьогодні 17. Вона навчається онлайн у європейській школі, вивчає англійську, латиську та іспанську, мріє вступити до університету в Іспанії й розвивати свій талант художниці. Її роботи вже прикрашають ретрит-центр, який відкриває Катерина в Ризі - простір, де люди зможуть відновити внутрішню рівновагу.

«Ми допомагаємо через енергетичні практики, дихальну і звукову терапію, йогу. Бачити, як біль відпускає, - це найцінніше», - каже вона.

 



 

Мрія - великий благодійний центр

Катерина не зупиняється. Вона готує новий проєкт, який поєднає благодійність і психологічну підтримку українців у Латвії.
«Я хочу великий ретритний центр і команду людей, які теж допомагатимуть іншим. Ми будемо створювати програми для тих, кому складно інтегруватися, хто не може знайти себе. Життя не чекає. Якщо ти відкладаєш його на три роки - ти вже втратив цей час».

У своїх соцмережах Катерина написала слова, які стали її кредо: «Весь світ хоче, щоб ви розвивалися. Іноді через біль, іноді через любов. Але зростання має відбуватися постійно».

 

Інтеграція без рожевих окулярів

Попри вдячність до Латвії, Катерина не приховує: трапляються і болючі ситуації.
«Була історія, коли Марина малювала просто на вулиці. До неї підійшла літня жінка, заговорила латиською. Коли дізналася, що Марина з України, - почала кричати, що вона «фашистка». Так, це боляче. Але я розумію: багато літніх людей живуть спогадами про радянську молодість, і їм важко сприймати нову реальність».

Втім, такі випадки не змінюють загальної картини - у Латвії Катерина зустріла багато добрих, співчутливих людей. Вона продовжує працювати, допомагати, варити борщ для благодійних зборів і підтримувати українських військових - разом із мамою, яка залишилася у Києві.

 

«По тобі судять про всіх українців»

«Почуття гумору, сила і гідність — це те, що допомагає вижити», - каже Катерина. – «Я бачу, як українці навіть у біді знаходять слова підтримки. І завжди пам’ятаю: по мені судять про всіх українців. Це велика відповідальність».

{module widgetid="4" id="media" action="galleryitem" galleryid="1505" layoutid="49" layout="singlegallery" static=""}

Діти війни

Коли Катерину запитують, про що вона мріє, вона відповідає просто: «Я хочу жити в мирі. Не перевіряти щодня, чи жива моя мама, моя кішка, які залишилися в Києві. Не турбуватися, що донька не бачить бабусю. Мені боляче, що ми не вдома»

Її роздуми торкаються ще однієї болючої теми - дітей, які виросли у війні:«Наші діти не бачать світ без війни. І це страшно. Навіть ті, хто виїхав, залишаються дітьми війни. Марина виносить біль у свої картини. Дитячих малюнків у неї, мабуть, більше не буде - занадто багато пережила».

 

Світло всередині

Попри все, у кожному слові Катерини - віра. «Темрява рано чи пізно закінчується. Найбільш темно перед світлом. Тримайтесь. Все буде гарно. Може, не у світі, але у вас — обов’язково».

Вона живе з посмішкою, з гумором і з вірою у краще. І коли дивишся на неї - справді здається, що перед тобою жінка, в якої все добре. Бо навіть після найважчої темряви вона навчилася бачити світло - і ділитися ним з іншими.

 

В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»

*Молода письменниця Євгенія Кузнєцова назвала свій резонансний текст для Радіодиктанту національної єдності «Треба жити!». Ці слова справді є девізом України в умовах, коли ворог цілеспрямовано обстрілює цивільну теплоенергетичну інфраструктуру, що вже викликає блекаути; коли ускладнюється ситуація на Покровському та Куп’янському напрямках… Україна живе і бореться – вже скоро 4 роки великої війни. В такі терміни колись ламалися могутні імперії – Германська, Російська. А демократична Україна живе і житиме.

*Європа, світ все більше усвідомлюють, що нині Україна – головна фортеця проти нового імперського варварства. Відбувся і розворот США щодо Росії, підтвердженням чого стали оголошені масштабні санкції. Кремль почав погрожувати «ядеркою». Дональд Трамп у відповідь доручив Пентагону негайно відновити ядерні випробування. Загалом риторика нової адміністрації Штатів у бік агресора системно змінилась. Зокрема глава Мінфіну США Скотт Бессент уже прямо глузує з російської економіки та пропаганди.

*Під час тихоокеанського турне Президента США символічною була його зустріч із главою Китаю Сі Цзіньпіном. Схоже, світ іде до такої моделі: західна цивілізація проти китайсько-російського блоку, стосунки та переговори з яким будуть складними. Як сказав Трамп про товариша Сі: «Він дуже важкий переговорник, і це погано».

*На честь Дня української писемності та мови ми поговорили з письменником, лауреатом багатьох літературних премій, викладачем курсів письменницької та журналістської майстерності Володимиром Аренєвим. Він пише наукову фантастику і фентезі, як для дорослих, так і для дітей, підлітків.

{module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="417693" layoutid="0" layout="" static=""}

Ми дізналися думку письменника та викладача на різні теми щодо української мови: про її сучасний стан та те, як на неї вплинула повномасштабна війна; про ставлення творчих людей, письменників до суржика, тощо. Кілька книг Аренєва є в латвійських бібліотеках, це фантастика для дітей і підлітків. Зверніть увагу.

*Нещодавно Служба зовнішньої розвідки України пояснювала, як Москва розвиває свою шпигунську мережу в Європі, особливо активно в Польщі та Балтії. Днями ж Deutsche Welle розповіло про посилення пильності у новенького балтійського члена НАТО, Швеції. Який час тому міська влада міста Вестерос, що неподалік Стокгольма, дозволила побудувати храм РПЦ поблизу місцевого стратегічного аеропорту. Після оцінки загроз шведською поліцією безпеки та активної роботи дослідника гібридних воєн Патріка Оксанена ситуація, схоже, буде виправлена. Міська адміністрація Вестероса звернулася до уряду країни з проханням закрити російську церкву чи перенести її далі від стратегічного об’єкта.

*Українська документальна стрічка Олексія Радинського «Спеціальна операція» змагалась у головному конкурсі художніх фільмів Ризького міжнародного кінофестивалю. Фільм складений із записів камер спостереження у дні тимчасової російської окупації Чорнобильської АЕС навесні 2022 року. Кінокартина отримала Спеціальну відзнаку журі Riga IFF з таким формулюванням: «Відсторонений погляд фіксує повільне розгортання насильства, розкриваючи банальність зла».