Щоразу історія успіху опиняється на перехресті чотирьох доріг: талант, працелюбність, доля і випадок.
Долі не варто коритися. Народження в Канаді, в родині чорношкірого вокзального носія на початку 20-х років минулого століття, не сприяє світовій славі. Але завжди є випадок. І навіть якщо він з одного боку прикрий, - в результаті він стане доленосним.
Наш герой обожнював тромбон і трубу, але туберкульоз перекреслив його пристрасть і так в житті з’явилося піаніно. Працелюбності йому не бракувало. Заняття по 6-8 годин принесли свої результати, - він став віртуозом. До речі, так він займався майже щодня протягом усього життя. Тільки інсульт, перенесений вже у зрілому віці, змусив його зменшити заняття до двох годин.
А ось щасливий випадок: його гру по радіо, дорогою в аеропорт, почув американський джазовий продюсер, розвернув таксі і… наступний концерт був уже в Карнеґі-Холл. Критики звинувачували його в надмірності, але на цю критику геніально відповів історик джазу Скот Янов. «Звичайно, - написав Скот, - можна сміливо стверджувати, що він грає сто нот там, де інший піаніст обійшовся б десятьма; але всі ці сто нот зазвичай виявлялися на потрібному місці». І саме це розуміли та чули Біллі Холідей, Елла Фіцжеральд, Лестер Янг, Луї Армстронг, Діззі Гілеспі, Дейв Брубек і ще десятки видатних джазменів, які запрошували його грати спільні концерти та записувати альбоми.
Сьогодні джаз у всіх музичних школах діти починають вчити за його етюдами. Його іменем називають вулиці та площі, а ми слухаємо його музику і розуміємо, що джаз - це легко. Тому що сам він був надзвичайно легким, незважаючи на велетенську статуру та тяжкі випробування долі.
Батьки назвали його Оскар Емануєль. Дюк Елінгтон називав його Махараджею Клавіатури… А ми називаємо його - Легендарний Оскар Пітерсон.