Ця проповідь пояснює одне з найглибших вчень Ісуса: як діяти, коли брат у Христі згрішив. Господь показує не схему покарання, а шлях любові, що веде до покаяння і відновлення спільності.

Ісус навчає: спершу звернись до брата наодинці, з лагідністю, не для осуду, а щоб повернути його до правди. Якщо не послухає, залучи свідків, а потім, у крайньому разі, скажи Церкві. Мета завжди одна - не покарати, а “придбати брата”. Коли ж людина вперто відмовляється, громада мусить визнати розрив спільності - акт, який називається відлученням, але навіть тоді двері покаяння залишаються відчиненими.

Проповідь показує, як через ці слова Христос дарує Своїй Церкві владу ключів: силу зв’язувати і розв’язувати гріхи. Це не людська влада, а Боже діло, здійснене через Його Слово і служителів. Коли двоє чи троє об’єднані в Його Ім’я - Христос серед них, даючи мудрість, мир і прощення.

Лютер нагадує: сповідь - це не тягар, а розрада, бо через людські вуста ми чуємо Божий голос: «Тобі прощено». Так Церква живе щоденною любов’ю, покаянням і відновленням, покладаючись на обітницю Спасителя:

«І ось Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку».